Коли буває сумно на душі,
І хочеться поплакать без причини,
Не вірте, що тут винні ті дощі,
Що ллються надоїдливо щоднини.
Чого ти плачеш, душо,як дитина?
Яким же тобі словом підсобить?
Не вір, душе, що ти, як сиротина.
А, може, ти від холоду тремтиш?
Чи, може, то не ти, а вітер плаче
І з сумом загляда в моє вікно?
А я чекаю, бо сама терпляча,
Про це дізнатись хочу я давно.
Душе моя і вітер - дві дитини.
Не плачте, коли вечір настає.
Ви в розпачі: нема у вас родини?
Та я у вас, що з вами завжди є.
Душе моя! Нехай ти і вразлива,
Велика твоя роль в моїм житті.
Ти не така, як всі. Ти особлива.
Крокуй зі мною поряд по путі!!!
Знаєте, мені оця Ваша розмова дуже близька і зрозуміла....
Хай у Вашій душі буде більше сонечка, але і дощики іноді потрібні - після них такі чудові райдуги!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Любо! Ми ж з Вами ніби родичі: обидві Раки, майже одночасно родилися, от тільки вік різний... Любов і Надія тримають людей на землі, в тім числі і нас... Ми повинні бути щасливими...
Щемна розмова з душею... Хай їй частіше буде сонячно, бо від цього залежить і Ваш настрій! У першому катрені опечатка, здається, має бути *щоднини? І *вір* без м'якого знака.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00