Я знов спіткнувся об буденність слів,
Навалу справ із однойменним грифом,
І світ мене затис – бундючний лихвар,
Аж зору не здійму до журавлів.
Вони ж летять – веселики малі,
У них стихія предковічна – небо.
Мені б за хмарку зачепитись треба,
Поставте хоч жердину до землі!
Так хочу з голубої висоти
Збагнути велич і нікчемність миті,
І,зваживши прожите й непрожите,
Вже перейти із вічністю на «ти».
Бо об заклад побитись ладен з ким,
Хай буду я чи Голіаф, чи гномик,
Усе воно живе в мені самому –
І сірі будні, і живі казки.
роками філософська лірика ваша, мудрістю? - а все одно гарна тим, що кожен з неї своє може приміряти, кожний про себе вимовить: "це моє, це для мене і про мене" - в кому і відчуття життя живе, і відчуття втрат, і думки про надбане у велич миті чи втрачене у її нікчемність...
гарна поезія, ваша, бог свідок - справжня
