Самотність буває різною, ой, якою ж різною буває самотність.
Учора, коли вечір став прозоро-темно-синім, а вулички, які стікаються у дублінський порт лиш зрідка освічені, застрягла на кілька секунд, чи на хвилину коло вікна на першому поверсі старого двоповерхового будиночка, яких тут немало.
Від них віє сирістю і сиротливістю, хоча вони заселені вщент неблагополучним місцевим і приїзджим "елементом". У тому вікні, як на екрані в мороці кінотеатру мені показували самотність. Одразу вигулькнула фігура чоловіка на дермантиновому дивані в світлі високо, аж під стелею причіпленої лампи в тріснутому пластиковому абажурі. Він завис у позі: " хочвбийтеменеменівсеодно" - з поглядом, втупленим в екран телевізора. Стіна над ним і над дермантиновим диваном була гола, порожня, невиразно світла. На ній не жило жодної діри від картини, ні самої картини, ні фоточки, ні плямки від клейкої стрічки і плакату рок-групи, ні сліду від розбитого горня з чимсь там в гніві, чи з протесту, ні відбитків пальців, коли любов... Стіна стояла, як аргумент. Аргумент, що тут нікому ні до чого немає діла.
На подив, далі - в кутку, на дермантиновому кріслі сиділа жінка. Молода, худорлява. Її силует можна було б витинати з сірого паперу. Вона обхопила живіт руками, ніби їй боліло, але ні. На обличчі не було ні болю, ні не болю. На ньому не було нічого, окрім губ, носа і очей, що втупились в той таки екран на протилежному кінці кімнати.
На жодніську мить не стало цікаво, що ці двоє спостерігають там. Так дивитись можна лише кудись крізь, або на щось, що не має об"єму, як ото їхня стіна за спинами.
- Чому ви не дивитесь на свою стіну?
І тут несподівано на підвіконні поворушилась статуетка голови добермана.
Вона поцмакала щелепами і зручніше вмостила щоки на широке полотнище під вікном між нерівним обрамленням синтетичних штор.
І кудись провалилась плиткість стіни і жіночого силуету, що імітує біль в животі, й чоловіка на дермантиновому дивані.
Очі добермана дивились кудись повз мене в темряву передпортової вулиці.
Псу було самотньо.
А ті двоє - просто сироти міста.
