ІСОК КРУГОМ. ОДИН ЛИШЕ ПІСОК.
Ще донедавна, я себе вважав,
За багача, що сяє у потузі,
Тому, що тверду віру в серці мав,
Що є навколо і рідня, і друзі.
Та час минав, з собою зміни ніс,
Життя все нижче опускало стелю,
І мої землі, де гойдався ліс,
Перетворились у глуху пустелю.
Пісок кругом. Один лише пісок.
І вже нема, - хоч крапельки, - вологи.
А я ще прагнув до нових висот,
До серпантинів нової дороги.
Та у житті частіше так бува,
Що наші плани переходять в мрії,
А потім мрії є лише в словах,
Де ілюзорні привиди – надії,
А там, - дивись: померли і вони.
Скували тіло старість та не дужість
І де рясніли друзями лани,
Тепер зростає бур’яном байдужість.
Ти сам на сам із безліччю проблем,
Ти сам на сам з пекельним суховієм.
Бо ж так в житті: ми бажаним дощем
На спраглу душу литися не вмієм…
І вона сохне, корчиться в піску:
Була в соку, а зараз - стрімко в’яне.
Тому що хтось покинув на шляху,
Назад вже не повернеться, не гляне.
Отак і в мене: ті, кого любив,
Відходять, потихеньку з мого дому,
Аби собою душу не ятрив,
Про совість не нагадував нікому.
Живуть вони тим, що життя дає,
У джунглях долі трудно виживають.
І вже про те, що я між ними є,
Не бачать, не встигають, забувають.
13.01.2015 12:29:49
