Старого світу йдуть останні дні,
одна по другій тріскають окови –
і на його руїнах у борні
встає святий жертовник правди знову.
Зникає непроглядна темнота
і сонце осяває небосхили.
Там корогва тріпоче золота,
де рать без ліку, де без ліку сили.
В очах ранкові промені горять,
їх не тривожить страх спіткань жахливих,
бо перед дружним натиском біжать
від них страждання померків злосливих.
Знайшли вони той брід у майбуття,
де берег пурпур-золотом стрічає...
О, світла віро у нове життя,
як грієш ти серця і звеличаєш!
Димчо Дебелянов
Светла вяра
За старий свят настават сетни дни;
разкъсват се верига след верига -
и над самите му развалини
на правдата олтарът се въздига.
Отлита непрогледна тъмнина,
огрява слънце сънни небосклони.
И гордо вее свойте знамена
безбройна рат, безбройни легиони.
В очите утренни лъчи горят,
не ги смущава страх от тъмни срещи,
че пред сдружената им сила мрат
нагнет и мъка сенките зловещи.
Намериха те търсения брод
и виждат бряг във пурпурна позлата...
О, светла вяра в новия живот,
как сгряваш и повдигаш ти сърцата!
