Цікаво вам, чому вірші пишу?
Та просто так. Малесенька є рана.
Вона така, що дістає до зір,
З найглибшого розлому океана.
Настільки боляче моїй душі,
Що криком можу розбудити море.
Якщо пливли й потрапили ви в шторм…
Ви пам’ятайте, що це моє горе…
Болить душа, за маму й Україну.
Болить душа, за тата і сестру…
Ти знаєш, а за тебе я загину?!.
Бо ти на світі маєш не земну красу.
Це все пишу бо соромно признатись,
Що в світі, над усе, тебе люблю.
Люблю твій голос чути в телефоні.
І ту чарівну усмішку люблю.
Шкода нема майбутнього з тобою.
Можливо й є, у Книзі всіх кохань.
Про це - на світі знає лиш Амурчик,
З яким багато ми пережили зітхань…
Тому й пишу, щоб їй все присвятити!
