Скучала. Може падав сніг.
Дощі лягли туманом.
Натягували струни години довгих діб.
Не спалося. Чекала.
Не пізно і не рано ловила в мережі
Його присутність. Зник...
Повіяла весна. Надія знов заграла.
Злітав до неба у серпанку мрій
Один...
Далекий і близький..
Не пізно і не рано з'явився.
Ніби рідний та чужий.
Не твій.
Не був ніколи ідеалом.
Не був тоді, не стане і колись.
Кидав слова...
Не пізно і не рано.
Холонув запал в світі марних мрій.
Іде собі.
Щось понесе з собою.
Колись це призначалося тобі.
Гординя вбила крапельку любові.
Лиш подумки залиш його собі.
І знов "Привіт! )"
І знов перед тобою так близько
Твоє Сонце заблистить!
Торкнись Його, візьми Його любов'ю.
Розбий ясний екран по два боки.
Не жди, коли зустрінетесь весною.
Та тільки з "різними", можливо, десь, колись...
Бо егоїзм і гордість роблять своє.
І не пробачите цього собі.
Була любов.
Не пізно і не рано були образи порівну тобі.
Були приховані слова захоплення
І порівну належали мені.
Була любов.
Не пізно і не рано були образи.
Тижні, місяці.
Були слова.
Не пізно і не рано згубили все,
Що залишилось у душі.
