27.09.2013* 18:05
Третя площина існування була багатогранна.
По рекомендації В. Дорошенко я пішов до Планетарію. І тут виявилося, що в ньому бурхливим життям існує Незвичне. Лекції для широкої аудиторії читали астрологи та хіроманти, представники Нової Етики, чисті рериховці, екстрасенси різних калібрів. В тісному приміщенні біля входу до Планетарію розмістився магазинчик, де продавалися книги по Паранормаліці та різноманітні окультні, нетрадиційно лікувальні та навіть магічні предмети.
Виявилося, що існує цілий світ, про який я і гадки не мав. В Києві діяли школи екстрасенсів, які очолювали видатні, принаймні так говорили вони і їх учні, видатні екстрасенси міжнародної категорії. Київське товариство екстрасенсів видавало газету "Екстрасенс", де друкувалися об'яви про такі школи. Наприклад, в одному із номерів поряд було три об'яви: Асоціація "Астика" під керівництвом П. В. Старих кликала до себе без вказівки терміну та вартості навчання; Центр міжнародного співробітництва "Інтерс" брався навчити екстрасенса і видати йому свідоцтво та сертифікат за чотири місяці при навчанні по вихідним дням; а Заочна (!) школа екстрасенсорики за 6 місяців всього за якихось 820 карбованців зобов'язувалась підготувати екстрасенсів 1-ї, 2-ї та міжнародної категорії! Одним словом - екстрасенсом може стати той, хто платить гроші. Це - головна умова!
В той час активне екстрасенсорне життя виявилося притаманним не тільки Києву - у певних людей можна було купити:
- Альманах газетного типу "Не может быть", що був додатком до газети "Побратим" Союзу ветеранів Афганістану (Москва);
- "М-ский треугольник". Інформаційний бюлетень по проблемам аномальних явищ Латвійської асоціації уфології і енерго-інформаційного обміну (Рига);
- "Аномалия". Всеросійський видавничий центр "Ленинформ" при участі комітетів по енерго-інформаційному обміну в природі, уфологічних асоціацій і комісій (Ленінград).
І тут я почув Голос. В моїй голові жорсткий та вольовий Голос сказав: "Нічого не купувати, нічого не читати. Вся така література зараз тобі заборонена!" Дивно, але я прийняв це спокійно, бо тоді дійсно не було бажання читати щось езотеричне.
Коли почав ходити на лекції до Планетарію, то Голос мовчав. Пізніше, значно пізніше, я зрозумів чому - там все було неймовірно примітивним. Так, наприклад, була доповідь рерихівців. Доповідала якась жінка. Вона багато говорила про Рерихів, про Блаватську, а потім перейшла до практики - як робити рамку і як нею працювати. Після доповіді вона зібрала в холі бажаючих, набралось десь чоловік 20-30, і почала діагностувати рамкою розмір біополя людей. При цьому вона довго та настирно розказувала, що до рамки треба звикнути, що вона не зразу працює в руках людини, що треба умовляти рамку на співпрацю. Коли я прийшов додому, то взяв першу-ліпшу проволоку, зігнув її і рамка у мене запрацювала зразу. Але одноразово відчув, що це не мій інструмент.
Через декілька днів мені до рук потрапила якась газета, де тоді корифей екстрасенсорики Ніколаєва розповідала про свій досвід. Починаю читати і чекаю, що Голос скаже заборону. Мовчання. Примітивний опис маятника. Роблю його із бусинки. І тут Голос говорить: "Дуже небезпечний інструмент. Але твій."
Продовжував зустрічатися із Владиславом Дорошенко, часто розмовляли по телефону. У мене утворилась явно хвороблива залежність, потреба у спілкуванні з ним. Він прагнув мати контакт зі мною все рідше і рідше. А мене тягнуло мов магнітом до нього. Один раз не витримав і приїхав у Боярку, але більше години не міг знайти його будинок, хоча здавалось, що все запам'ятав добре, тим більше, що як архітектор маю гарну просторово-предметну пам'ять.
Я тоді не знав, що є одна закономірність: люди, які мають контакт із сильними езотериками, починають мати розкриття Сенсорних Здібностей тільки за рахунок такого контакту. Пройде певний час і я сам буду таким генератором, але тоді моя наївність та необізнаність були феноменальними.
В кінці місяця з'явилась ще одна особливість.
Коли ми ходимо по вулиці, їздимо у транспорті, то наші очі автоматично фіксують все навколо нас. В тому числі і рекламу. Так от, коли я їздив у транспорті, особливо у метро, то мимоволі дивився на реклами, що завжди обліплюють у нас стіни та вікна вагонів, навіть стелю. Раптом Голос почав вимагати, щоб я не дивився на них. "Це - сміття! Інформаційне сміття! Воно заважає нам спілкуватися!". Я не усвідомлював спілкування з Голосом і тому в мені піднявся супротив командам. "Не читай це сміття! Не засмічуй свої думки та почуття! Припини!" А я із протесту почав ретельно читати все підряд. Дурість, безумовно, але таким чином я отримував задоволення від усвідомлення своєї свободи волі.
19:15
ID:
451251
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.09.2013 19:23:19
© дата внесення змiн: 27.09.2013 19:23:19
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
