UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Яковенко Тетяна Василівна: ПЕРШИЙ СНІГ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Валя Савелюк, 08.08.2013 - 18:40
я ходила полем у школу ученицею... 7 км туди і стільки ж назад... але я ту дорогу люблю.. і сніг, і дощ... і березневу весну, і осінь.. одного разу зимою вийшла на кілька хвилин пізніше здому і посеред дороги стало зрозуміло, що запізнюся на перший урок на ті ж таки кілька хвилин... сніг падав... особливо не підбіжиш... я бігла, бо запізнжватися на урок... самі знаєте... борсалася в колії, аж поки додумалася роззутися - от босяком побіглося набагато швидше... запізнилася... хвилини на три... але там була ситуація, яка стала уроком мені на все життя: у якийсь момент я зневірилася, що встигну... і зупинилася, босою вже, а тоді повільно побрела назад... але скоро знов повернула і побігла в сторону чужого села, де була школа... урок у тому, що якби не зневірилася - встигла б... а так усі зусилля намарне - через зневіру нетривалу... ні.. я ту дорогу люблю... пішла б і нині - в дитинство.. хоч і босяком по снігу...зовсім не відчула у вірші Вашому "Абсолютної печалі, самотності, закинутості" - таким світлим спомином видався він мені...що ж... знаходимо те, що шукаємо...))) вибачайте... дякую... Яковенко Тетяна Василівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бо це Ви, Валю, така добра людина... Хорошого і світлого, повірте, дуже мало в тому, коли маленька дівчинка босоніж біжить по снігу, щоб встигнути на урок... Це вже - символ героїзму, символ народу, "що вгору йде, хоч був запертий в льох"... ... ніколи про таке не чула... Не знаю, чи можна такий шлях любити... Я пам"ятаю теж ті прокляті колії від тракторів ... були такі величезні "Бєлази" ... коли заболочувалися дороги, можна було йти тільки тими коліями, а чоботята прилипали до колії і ніяк не можна було виборсатися з неї, коли прямо на тебе їхав той "Белаз"... Почуття жаху досі мене переслідує. І коли ти одна бредеш безмежним чистим білим полем буквально в ніч, а біля тебе нікого нема, і твій єдиний друг - перший сніг, який раптом вибілив світ і тим самим хоч трохи додав світла - це сумно...романтики в цім небагато...
Виктор Кириллов, 08.08.2013 - 17:17
Ніч завжди крадеться зі сходу.Хоча, може буть Ви живите на південній півкулі? 
Яковенко Тетяна Василівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вірно... Ви абсолютно праві... бо це суто асоціативне... якби я написала "Крадеться зі сходу" - було б звично, не було б метафори... Ця проклята дорога, якою я завжди ходила на чуже село до школи, вела якраз на схід. А ніч починалася у мене за спиною, виходило, що з заходу... А оскільки ліпило снігом, то схід-захід зливався. І було все-одно. До речі, Ви ніколи увагу не звертали на те, що коли в горах, наприклад, сонце на заході сідало за гору, то якраз із заходу й насувалася темрява, бо в небі , десь там, ніби на сході , ще були відблиски світла... Цей вірш - наскрізь автобіографічно-асоціативний, чим, звісно, і слабкий... Ніколи не забуду, як я , озирнувшись назад, по усій дорозі, скільки оком глянеш, було видно одну лише вервечку моїх слідів. Фантастика. Як на безлюдній планеті...
Юхниця Євген, 08.08.2013 - 16:16
класно написано. Подумав, сніги теж бувають не тільки довгими, а й сріблястими, веселими, м,якими  
Яковенко Тетяна Василівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей клятий сніг, хай йому грець, був для мене не так веселим, як рятівним, бо він хоч трохи додавав світла... І, почуваючись абсолютно покинутою людьми, не сподіваючись ні від кого підтримки, радієш усьому, що тобі на допомогу... особливо , коли тобі неповних 18 і ти вісім кіломентрів пиляєш польовими засніженими шляхами на чуже село до школи, де маєш щастя вчителювати... Мене мусять зрозуміти усі сільські вчительки....   
Валя Савелюк, 08.08.2013 - 16:15
надзвичайно... тепер моя черга сказати спокійно і виважено:класика... але це та класика, яка - Класика! от як маки, волошки і ромашки, а ще сокирки у житі - просто... легко, природно - раз побачиш, ніколи не зів"яне...цікаво, що із різницею в пару-трійку років, ми ходили до школи різними "шосеями" - але ця різниця тільки географічна, просторова... все так само... от і дивлюся зараз той "кліп", той сніг, ту дружбу зо снігом... і вітрами... і з багатьма "стихіями"... так я сподіваюся, що полишивши світ цей (у назначену пору), де час умовно тече в одному лише напрямку (умовний час) - матиму змогу повертатися і подорожувати своїми давніми стежками... маю давній намір ТОДІ повернутися у дитинство своє... дякую... прекрасний вірш... Поезія... Яковенко Тетяна Василівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Абсолютна печаль, самотність, закинутість ... вчителювання на чужому селі... коли - сніг - єдиний друг... Маю ж я якось воздавати всім, хто мав звичай кидати мене напризволяще...
|
|
|
||||||||||||||||||||||
