бездонно... цей вірш - як ніби стоїш на високому березі (чи навіть сидиш) і дивишся у дзеркало води нерухомої (трапляється часом така нерухомість у озері - жива нерухомість, медитативна...) - і у плесі тому дзеркальному відбивається увесь надводний світ, відображення трав, верб... небо - з проворними "хрестиками" ластівок і бавовнянами купами хмар і хмаринок - водночас "проглядається" наскрізь і товща води - дві просторові площини ніби проникають одна в одну, чи проникаються одна іншою, залишаючись кожна сама собою все-таки - одне слово - дві безодні на майже неіснуючій плівці поверхні плеса... така галограма виходить бездонновимірна в обидва боки - і висота, і глибина - разом... таке галограмне враження справила на мене Ваша "Верба"... стосовно теми і ідеї - спокійно і сильно, зримо сказали Ви, що пристрасті земні - мертві, руйнують - така їхня природа і енергія... у нинішньому Вавілоні це застереження - як Ноєве "покайтеся... покайтеся..." врешті - сказано, а чи почують - то вже залежить від них...)))
Ваш творчий зір сягає перспектив, це надзвичайно цікаво мені... бо я бачу, слідом за Вами, те, що бачите Ви, коли "йде вірш"...
"Багатьох дивовижно – прекрасних мужчин -" - я читаю цього рядочка трошки "по своєму", а саме:" "Багатьох - дивовижно прекрасних мужчин..." )))
