Цю вербу блискавиця колись обпалила.
Просто так обпалила,
без жодних причин.
Ця верба,
наче жінка стара,
що любила
Багатьох дивовижно – прекрасних мужчин -
Їхні очі й окрилені м’язами руки,
Голос їхньої плоті, важкий і тугий.
Як вона їх любила…
до крику…
до муки…
Як п’яніла від хмелю своєї жаги,
Як в морозах чекання ридала й тремтіла,
Як злітала палючим вогнем уночі,
Божеству чоловічого спраглого тіла
Самоспалення жертву роздаючи!
Та й згоріла…
Зів’яло гілчане каліччя,
Обважнілої постаті контур зчорнів,
І звиваються тіні корою обличчя,
Наче пристрастей давніх
прихований гріх.
Туманіє собі на горбочку із глини,
Змерзло кутає очі в нічну каламуть.
…Ти увічниш її на мистецькій світлині,
Мабуть , так до кінця й не збагнувши,
чому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441766
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна