Як жаль.. не можна повернути
Все те, що цінне так душі.
Лиш є можливість - зазирнути
У край смерековий в тиші.
Минуле в спогадах нарушу.
Думки лягають на листок.
І зачіпають мою душу.
Пройшов по тілу холодок.
Стою в задумі.. непорушно.
Я бачу мальву під вікном.
А он розквітла знову груша.
Повітря в грудях вже комком.
Шукаю маму я очима.
Так хочу рідну я спитать:
Чому так рано на спочинок
Пішла й не хоче завітать
В свою домівку, в нашу хату.
Я так сказать тобі хотіла
Те, що не встигла... так багато,
Моя голубко посивіла...
До тебе ніжно прихилитись.
Обличчя, руки цілувать.
За тебе Богу помолитись.
Слова найкращі відшукать...
Але ні звуку... Тільки тиша.
Торкнувся вітер лиш крилом.
Хитнула гілочками вишня...
А так повіяло теплом...
Поки живі матері, доти і діти почуваються в теплі і затишку під материнським крилом. Та життя швидкоплинне і всім нам доводиться втрачати найрідніших людей... Дуже щемний і проникливий вірш - крик душі...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поки живі матері, доти і діти почуваються в теплі і затишку під материнським крилом. Та життя швидкоплинне і всім нам доводиться втрачати найрідніших людей... 
розчулила, Надіє 
