Ранок. Будильник. Щітка і паста.
- Котра година? Восьма? Прекрасно!
Маршрутка. Люди. Каса вокзалу.
- Мені, будь ласка, білет, подалі від цього кошмару.
Очікування. Кава. Очі. Чужі.
- На 9 платформу прибуває поїзд для втікачів.
Поспіх. Валізи. Черга. Посадка.
- Віднині це місто для мене лиш згадка!
Двері. Купе. Верхня полиця.
- Яке ж все-таки чудо ця залізниця!
Розмови. Чай. До хлорки я звик.
- Купляємо постіль, - сказав провідник.
Ніч. Зорі. Тихо усюди.
- Вкривайтеся краще, бійтесь простуди.
Думки. Спогади. Радість.
- Розумієш, випадковий друже, з нею хотілось зустріти старість.
Станція. Перрон. Самотній втікач.
- Віднині в моєму житті не буде невдач!
Погляд знайомий. Руки спітніли.
- Невже мої очі її тут зустріли?
Серце. Стукіт. Болить.
- Може вона мене не помітить?
Відчай. Бруківка. Втікати хутчіш.
- Привіт, якими вітрами? Чому сам стоїш?
Голос. Солодкий. Біль аж до сліз.
- Дізнався ти тут і дещо привіз...
Ком. Підступає. У руці лиш платок.
- Подумав потрібен, - промовив і змовк.
Останній спогад. Больовий рубіж.
- Дякую, - з посмішкою в мене ніж.
Машина. Він. Вони від'їжджають.
- Ось чому спогади не полишають!
Збагнув. Знову каса. Білет. Швидким рейсом назад.
- Ну і де ж ти живеш? У якій із шухляд?
Фото. Разом. В грудях щемить.
- Який дурень сказав, що любов не горить?
Сірник. Запальничка. Попіл і я.
- Тепер починається нове життя...
Ти. Знайомство. Щаслива сім'я.
- Якби не той день ти б не стала моя.
