|
Близько четвертої вісімнадцять,
а я досі лежу під теплою ковдрою кольору блакитного неба
та думаю про те, як би було зараз приємно, щоб ти опинилась поруч.
Не зважаючи на зливи та терпкий західний вітер у таку сонячну пору, лежала коло мене зовсім гола, але насправді залишалась такою чистою та незайманою, лише думками моїми зайнятою. Цілував би пристрасно твої пальці рук та бавився ніжністю у локонах свіжого волосся, як дитя, що вперше торкається моря. Зіграв би на твоїх ногах, як на роялі тілесному найкращу сонату та цілував би лагідно. Лагідно.
Лагідно.
Хоч ти не зі мною, та залишайся у снах, там завше для тебе є місце. Там завше розквітає рання весна, коло серця, що в грудях ліворуч. Та знай, що сниться мені..
сниться мені
море
та
над головою пролітають птахи.
безмежне щастя - відчувати що земля твоя поруч.
коли
ти
пальцями стрункими обіймаєш стан сумної весни.
коли
ти
знаходиш радість
між ребрами снами ліворуч.
відчуваєш
як
всередині тіла протікає крижана вода.
шелестом сухого листя зупиняються просторі вітри.
слухаєш
як
блакитний кит пропливає вздовж Дніпра.
засинаєш
як
завше переглядаючи перламутрові сни.
розписуєш власну історію.
ти
не така як всі.
мені подобається колір твоїх очей.
для
когось бути чи не бути
віддатись
солодкій весні.
ось так розпочинається день - світлом твоїх ночей.
сниться мені
небо
та
як під ногами пропливають світи.
мені не знати
що
через кілька років з нами відбудеться.
тільки прошу
не забувай про наші заховані сни.
можливо щось з них насправді правда
яка
обов'язково збудиться.
Я бачив три пророчі сни
І всі – про тебе
Незнайома дівчина з русявим волоссям
Здіймає руки вгору, усміхається до літнього сонця, мабуть, тому що
така життєрадісна, юна, вразлива і світла
Через те що сьогодні вперше скуштувала яблуко в карамелі
Вівтар, біле плаття, крісла по обидві сторони від вузького проходу
Незнайома дівчина усміхнулась і я впізнав тебе
Боязко покрокував
Незвичайно червона кров, багато крові,
Теплий запах висить у повітрі перед носом
Мабуть, кров з носа.
Вірш без закінчення.
Бо третій сон чекає в черзі за квитком.
Вокзали.
Вибач, ні, дійсно мені дуже боляче, що мушу повертатись додому, хоча мій дім давно вже десь біля твого волосся; мій дім пахне твоїми солодкувато-гіркими парфумами, які, на жаль, вивітрюються з моїх легень за добу, за нестерпну добу. Але знай, що я, твій вірний кінолюбитель і меломан твоїх ранніх щебетань по телефону, нікуди не зникаю назавжди. Все тимчасове, а ми вічні, бо сни – вічні, а ми завжди будемо посередині між вигадкою і реальністю.
(спільно з А. Даньківим)
29.05.2013
ID:
431442
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.06.2013 12:34:20
© дата внесення змiн: 14.06.2013 12:34:20
автор: Сашко Марчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
