З дитинства мрієш бути іншим,
А доля гра з тобою в фарс.
Ми вдовольняємось "безликим",
І тільки сон рятує нас.
Жахливо, страшно, хочеш плакать.
Ревіть, не зовні, а в душі.
На тій дорозі мрія наша!
Та все ж йдемо туди, де всі.
Конвеєр лиць, театр бездушних,
Одне притворство без кінця.
А ми шукаєм серед лиць тих
Того, в кого нема лиця...
І це вбиває в тобі душу,
Надії, радість, дух життя.
Зникають усмішки і мрії
Мабуть, немає вороття.
Кінець, не буде хеппі енду,
Одне й те саме кожен день.
Немає змін, нема причини,
Щоб покорити свою лінь.
Це все відмазки, просто тупо,
Життя - одне, й воно твоє!
Змінися сам, зверни зі шляху,
Де йдуть усі.Іди своїм.
Таких багато, нас мільйони,
Ми самі творимо дива.
Нехай маленькі, що такого,
Так і будується життя!
Вперед!Роби, що вже давно так
Хотів зробить, та не зумів.
Знайди того, кого шукав ти,
Люби, якщо ти не любив.
Адже фартові - то сміливці,
Та й мрія в кожного своя.
А мрія є - то й будуть сили,
Щоб довести все до кінця.
Думки...шкода, що на папері.
Бумага може все стерпіть.
Лиш дурень той, кому здається,
Що це все можна не здійснить.
ID:
424745
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.05.2013 23:34:41
© дата внесення змiн: 14.05.2013 16:13:04
автор: Марина Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
