Занадто земна в цій осінній печалі,
Коли межи злата листків
Шукають вітри онімілі скрижалі
Засіяних щирістю слів.
І скапують зорі на вулик утрати,
Де пахло медами колись.
У грудях розпуки - квиління страпате,
Дощами зашморгана вись...
Прости за розірвану шально надію,
За видумку серця під ніч!
Небесною панною бути не вмію...
У пам’яті вицвілих стріч
Ридають самітні розгублені тіні.
А небу не визріти дна,
Де губиться ехо в печалі осінній:
Безкрила, нелітна, земна...
(10.10.12)
І скапують зорі на вулик утрати,
Де пахло медами колись.
У грудях розпуки - квиління страпате,
Дощами зашморгана вись...- Стільки туги і відчаю в цьому щемливому вірші...
Від квиління страпате три рази вмлівала!!! Ну як же ж ГАРНО!!! Лесунька, чую Ваш голос, після того, як подивилася чернівецьке відео... Читаю Ваші вірші і... чую Ваш голос.
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Патарочко, а я вміліла від Вашого тричі-вмлівання Ну неперевершена Ви, навіть у коментах! Дякую!!!
АПЛОДУЮ, ЛЕСЮ, ТОБІ ЗА ТЕ, ЩО ТИ ПРОДОВЖУЄШ ДИВУВАТИ МЕНЕ НЕЗНАЙОМИМИ СЛОВАМИ І ОРИГІНАЛЬНИМИ ХУДОЖНІМИ ОБРАЗАМИ, ТИМ САМИМ ПРОВОКУЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО СЛОВНИКА, А В РЕЗУЛЬТАТІ ЗБАГАЧУЄТЬСЯ МОЯ РОЗМОВНА МОВА
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Безкрила, нелітна, земна..." - як підведена риска людського існування (життя), яке так іноді прагне наростити крила і здійнятися увись незвіданого (де, можливо, краще...), покинувши земні усі проблеми тому ж людству. Так, іноді хочеться втекти... Гарний вірш!!!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Романе, тонкострунна душа Ваша... Та дай Бог, щоби там звучали тільки щасливі мелодії та й крилом літним доля не обділила...
Дякую за Вашу непідробну щирість!