Коли в самотній тиші прийде сум
Якщо відкриє двері страх і туга
Згадай мене. Забудь київський шум
Не вір у те, що поруч чорна смуга.
Згадай мене. І наше тепле літо.
Відчуй удруге дотик моїх рук.
Повір у те, що чашу вже надпито.
Цю чашу долі, сповнену розлук.
Довірся часу. Він на нашім боці.
Він зробить з нас воістину ЛЮДЕЙ.
Ми будем певні в кожнім новім кроці,
Ціну дізнаємось невиспаних ночей.
Хай хтось нам каже: жити – це непросто.
Нехай говорять, хай сталять наш дух!
А ми самі розкинем долі кості,
Самі запустим потяг мрій у рух.
Золота юність. Відстані,дороги…
На нас чекають там, де ми чужі.
Та найрідніші батьківські пороги
Звернуть нас завжди з хибної межі.
Моє тепло залишу я з тобою.
Воно зігріє у осінні дні.
Твою ж любов я заберу з собою,
Вона одна потрібна там мені.
Не забувай, що ти сильніший зла.
Мудріший за столичних лицемірів.
Нехай для всіх це буде новизна:
Вогонь душі твоєї жарить,а не тліє.
Згадай мене. Хоча б в такі хвилини.
І пам’ятай, що вірю в тебе я.
Моя любов, без тебе не загину,
Але погасну вмить, немов зоря.
