(Лесі Геник)
сьогодні
луги мої пахнуть
некошеними
прив`яленими «на пні»
сіна́ми
і гречаною кашею
з пряженим
у печі молоком…
спека
тремтить понад схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим димком…
так і хочеться:
до дрібноти
змаліти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток
чи,
розкинувши руки, впасти
й розбитися…
закотитися
поміж трав доплі́чних
правічних
безслідно зникнути…
поєднатися
з ду́хами
луговими
чистими –
невелеречистими
і більше
ні з ким не знатися…
не йти
і не вертатися,
не зарікатися-одрікатися
…у при́хисток мій
під грушею-дичкою –
метеличок теракотовий
прилетів,
на передпліччя
літньо-оголене
делікатно всів:
Хто ти!..
гостю мій несподіваний –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник тутешніх життів?..
щось
сказати хотів?...
30.06.2012
Дякую за такий щирий і відвертий коментар! Заходьте в гості послухати мою музику! З Вашим піднесеним сприйняттям світу дещо може навіть сподобатись...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приємно отримати ТАКЕ гарне запрошення і саме сьогодні... я впевнена, що сподобається... бо людина в усьому, що не робила б - висловлює власну душу... тим паче - в музиці... а душа Ваша, пане Анатольєвичу, - Божа Іскра...
Яке дивне відчуття світу і повне злиття з природою! Таке дається тільки обраним! Я так думаю... З днем народження, шановна пані Валентина!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О! як радісно я приймаю Ваше вітання - воно абсолютно "не прогнозоване"!!!!! а тому - абсолютно щире, що я і приймаю, як істинний дар... ПРЕКРАСНО-прекрасно...
..а я глянула на "новий коментар" у повідомленнях і подумала, здивувавшись,-"...і чого це пана Анатольєвича у луги мої "занесло"... он, виявляється, чого...
вдячна радісно за сказане Вами на адресу мою... таке надзвичайно приємно чути і... це правда...
Серед лугу завжди відчувається, яне незначне людське життя на тлі правічної природи - і хочеться поріднитися з усім тим, що становить собою цей дивовижний світ :
так і хочеться:
до дрібноти
змалі-ти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток...
Дякую вам!Дякую, що вірите в мене і взагалі в людину!
(вірш О панно Інно - П. Тичини)
мовчати для вашої музичної душі два тижні то занадто, то по каві і за перо
сказати, що глибоко - нічого не сказати...
ви відчуваєте те, що не дано відчувати людям, вірніше, те, що вони згубили
буду вас почитувати-перечитувати...хочу навчитися...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба панно Інно (гарно звучить -- панно-Інно... у когось з відомих наших поетів є вірш такий -- о, панно Інно... чи в Драча?... не пригадаю...) -- отакий вступ вийшов розлогий ...
хочу подякувати Вам за крила і світло душевне, яке Ви подарували мені словами Вашими... а, саме головне -- те, чому Ви маєте намір вчитися -- уже вмієте... вроджене у Вас, в генетичному коді, в голосі крові збережене ТЕ... що інші люди загубили... здогадуєтеся, звідки знаю?... якщо бачите і визнаєте таку особливість в іншому, отже -- маєте в собі...
отак складно я зараз мислю і пишу... тому й мовчу вже майже 2 тижні....
так радісно дякую Вам за візит Ваш і щедрість сердечну Вашу... по каві "вдаримо" з Вами, якщо не маєте заперечень...
Давно не виникало цього почуття злиття з природою. Та й яке злиття в місті загазованому, асфальтованому, бетонному. А ось прочитала Ваш вірш і щось ворухнулося, згадалося. Дякую Вам.
Окреме спасибі за дрібку-подробицю... От і сама біля Вас посиділа, павука злякалася-таки, мурахи явно не чекала (а як ще й щипуча з уроди?), ну й комариця... як то без неї? Одним словом, п.Валю - дякую...
Ваш світ Поезії - дивовижний! Там оживає все-все, навіть та ж теракотовість і то підморгує з крил... Ну, враження моє таке... Цікаво, що ж то метелик сказати хотів?...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...він, люба моя голубонько Лесю, хотів сказати, яким способом я можу стати однією з них... лугових... повірите -- це не вимисел... метелик справді прилетів.. всівся, правда, не на передпліччі, а трохи нижче коліна, десь в районі "точки безсмертя"... але про коліно "літньо-оголене" (я одягнена була в шорти) якось мені здалося трохи... недоречно, одне слово, здалось мені непристойно про коліно своє згадувати...) так ми сиділи собі якийсь час.. тоді я його потривожила, бо поворушилася -- діставала з дуже зручної кишеньки на нижньому краю тих шорт цигарки й запальничку... він злетів... ліниво так, нехотя... тоді знов всівся там само... отак ми "покурили" вдвох, вірша пописали... далі -- я заглянула за коліно собі -- чи не полетів він часом, помітила ще й помаранч в його "масті"... довелося трохи ритм вірша поміняти, додавши помаранчі до теракоту... очки ще кругленькі такі на краях більших крил... але то вже для вірша було задуже, я так вирішила... полежали обережно в траві... тоді я вже хотіла йти, але він не хотів летіти -- сидів на нозі, на "точці", "руки свої потирав"... довелося і мені залишатися... але скоро на мене з груші спустився павук... тоді прибігла велика така лугова мурашка -- стала нишпорити... муха прилетіла... одне слово, почали "обживати"... але коли вже до комарихи діло дійшло... я сказала метеликові -- ну, все, я пішла... хочеш, сиди на мені -- разом пІдемо, хочеш -- забирайся... вирішив забратися... так ми й розсталися... так і не розказав, як це зробити, шоб назавжди в лузі залишитися... публіки сторонньої виявилося занадто густо... а, може, я не почула, а він втомився повторювати... не догукався...
Як гарно! І сумно якось...Радість і смуток переплелися у цьому вірші прекрасному,що оспівує красу довколишнього світу! Таким затишком і спокоєм душевним повіяло від вірша...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сумно трішечки, любий Одуванчику... бо не знаєш -- як же його до "своїх" назавжди повернутися... приходш до своїх, а вони -- не впізнають тебе...
дякую, любий мій Одуванчику... Ви знаєте, що таке одухотвореність ВСЬОГО...
Чи вважаєте Ви, що справді маєте і рідновірську поезію? Вона ж глибоко українна.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий пане Олександре! чого ж я маю заперечувати очевидне?.. я просто щиро не брешу -- ні собі, ні людям.. я пам"ятаю себе "в раю" -- то я про дитинство так сказала якось віршем моїм.. а якщо серйозно -- я пам"ятаю себе дуже з давніх пір... я знаю, яку функцію виконувала в "первісному людському стаді" -- я була Оком (денний спостерігачем) і "Уретрою" -- вожаком (там у мене є про це вірш і коментарі -- "ЗБЛИЗЬКА" називається..) потім було багато чого (можна вважати подібне -- поетичним маренням...) -- тому -- НАШ БОГ -- завжди ЄДИН -- Він -- СВІТЛО, яке виходить з однієї ТОчки і розливається по всій Безмежності, Він -- ЛЮБОВ Істинна... усе решта -- людське... боротьба і прагнення влади над істотами, і собі подібними також -- небожість... або чужебожість... що нам до того?..