Закодовані комунами
і трибунами, і трунами,
розуміємо нарешті ми,
що не тим «кадилом» хрещені.
Приготовлені з приправою
страви в казані державному
із дитинства звикли їсти ми.
Ще й гордились комуністами.
А сталеві темні уряди
у хатах шукали виродів...
Допишались, доділилися.
Шкутильгали, наблудилися.
Табунами різно бродимо.
Ще не стали і народом ми.
Затулились атрибутами.
Не розсталися із путами.
Ще не ті закони маємо.
Спотикаємось, не каємось...
Як же беркуту і ворону
поділити здобич порівну?
Ситі глумом вже по вінця ми.
Але будьмо ж українцями!
Годі злитися, хвалитися.
Вже пора угомонитися.
Підло жити, зневажаючи,
мов зміїним ядом жалячи,
наче мачуху, паплюжачи
і докорами, й байдужістю.
Хай народяться не розпарки,
і відродиться народ палкий.
А над неньками і татами
соловейко щебетатиме...
1995
Олександр Печора
(Ромоданець)
