|
Покохав юнак дівчину
Кращу з кращих на окрузі.
Роду панського і чину,
Добивавсь її в напрузі.
Хлопець змалку роботящий,
Ковалем став першокласним.
Не питущий, не гулящий
І на вроду був прекрасним.
Але дівка була горда,
Не приймала залицяння.
Лиш чекала пана-лорда
Й насміхалась над коханням.
Та почула якусь чутку,
Котру люди говорили.
“Про ту квітку-незабутку,
Що дарує різні сили.
В літню спеку чи негоду
Раз у рік лиш розквітає.
Та дарує красу, вроду
Тим, хто квітку відшукає.”
Що вона собі гадала –
Важко зараз пригадати,
Але в кузню поспішала,
Щоб усе те розказати.
Розповіла йому плітку,
В душу плюнула ковальську.
– “Принеси чарівну квітку,
Що цвіте у ніч купальську.
Відшукай її для мене –
Назавжди буду твоєю,
Пущу в серце одчинене,
Щасливіші будем з нею.”
Розпитав він всіх знайомих,
Та ніхто того не знає,
У яких лісах відомих
Таке диво розквітає.
Стали дні його похмурі,
Почав думати-гадати
В міркуваннях і зажурі,
Як ту квітку відшукати.
Хоч на свято, на Купала
Треба було ще чекати
І округа вся ще спала,
Але вирішив рушати.
Встав тихенько серед ночі,
Помолився щиро Богу
І куди гляділи очі –
Рушив сміло у дорогу.
Йшов полями та лісами,
Перебрів гірські потоки,
Ліз брудними болотами,
Переплив річки широкі.
Проклинав дівочу вроду,
За яку тепер страждає.
Лізе у холодну воду
І шляху свого не знає.
Та помітив в нічній пітьмі
Спалах світла невеликий.
Тупотів скоріш чобітьми,
Поспішав туди як дикий.
Зупинив свій погляд гнівний,
Де болото ся кінчає
І побачив цвіт чарівний,
Що вогнем вночі палає.
Кинувся мерщій до неї,
Вирвав разом із корінням.
Щоб для милої моєї
Квітка сяяла промінням.
І побіг чимдуж додому,
Не шукаючи дороги.
Вже забув про свою втому,
Про брудні та мокрі ноги.
Вихваляв в думках зусилля,
Що доклав на пошук квітки.
Уявляв уже весілля,
Як народяться в них дітки.
Але квітка незвичайна
Привідкрила йому очі.
Показалась йому тайна
Про думки усі дівочі.
Чітко бачив її душу:
Черству, темну та нещиру.
– “І з такою жити мушу?
Ні, не буде з нею миру!”
Зрозумів що помилився,
Що не ту обрав для себе.
Ще сильніше розізлився
– “Проживу якось без тебе!”
Полишив ту квітку в полі
І пішов шляхом незнаним,
Щоб шукати щастя-долі,
Бути в дійсності коханим.
ID:
343965
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 14.06.2012 17:00:30
© дата внесення змiн: 14.06.2012 17:00:30
автор: Бойчук Ігор
Вкажіть причину вашої скарги
|
