Заграю на роялі щастя ритм,
мінором оповиті перші ноти,
подовжені чаруючі акорди,
діапазон найвищий стун живих.
І слухатиму й серцем буду мліти,
п'янітиму із кожним до-ре-мі,
i трансом,що поселиться в мені
огОрнусь,щоб від нього одуріти.
Вiд рук моїх минулого печаль,
що з клавiшею кожною минеться,
і пам'ять ще тайком в мені проснеться,
життя свого небесну пектораль.
І днів моїх шалений лет,мов зграй,
бурхливих,наче повінь- в пориваннях,
спокiйних мов нiчна і тиха гавань,
що вже зайшли давно за небокрай.
Щоб хоч на мить не втрималась від сліз,
згадала як любила і втрачала,
кудись спішила і чогось чекала,
ріку життя зіграю я - на біс.
Класно. Написано експресивно, на одному подиху, стильно. Ще є трішки дрібних недоробок, ось деякі з них:
з клавiшою - з клавiшею?
мов стай, - мов зграй,?
спокiйних наче тиха нiчна гавань -
спокiйних, мов нічна і тиха гавань?
Solomia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш.Дуже щирі емоції. Бракує одного - сам рояль не грає.
А як із тим бути?
Solomia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже дякую,тут трохи філософсько,і гіперболічно,шкода,що не вдалось,я мала на увазі,щоб фортепіано зазвучало від моїх рук,але імпровізовано. Вже переробила
неперевершений вірш!!! 
