Якось поглянула на Землю третім оком,
Дивлюсь на неї і сьогодні крізь калейдоскоп,
Я бачу там красу життя , і сльози ненароком,
Кометами летять, й не бачать знаку «Стоп»!
Земля великий , гомінливий мегаполіс,
Людська душа з’єдналася із тілом,
Мій космос - це Земний Північний полюс,
Де прибирання снігу є звичайним ділом!
Минають роки і століття, не помічають сліз людських,
НЕ бачать зморшок радості, не чують в тишині зітхання,
Та час завмер в одному із кутків земних,
Де у червонім світлі ллється музика кохання………
М’якими кроками старенький час пішов!
Зібрав усі годинники, поставив їх в кишеню!
Він зрозумів: Бо нескінченний день прийшов,
Зимовий день, і ніченькі без сну шалені!
Із Космосу дивлюсь на Землю третім оком,
Життя кипить, бурлить, неначе із води!
Я ще раз глянула на те червоне світло ненароком,
Відправила в каретах хмару Янголів туди.
Лапатим снігом міцно огорнули місто,
І двоє у вечірнім світлі сміючись тримали
Сніжинки в рукавицях,що переливалися іскристо,
А Янголи від щастя крила в небеса здіймали!
Рука в руці! І серце поєдналось з серцем!
Червоне світло і тремтіння тіл, неначе пелюстків!
Парадоксальність: наче їж морозиво з пекучим перцем!
ЦЕ неймовірно! Але час лишити нас зумів!!!!!!!!!!!!