Ще змалку захворів тобою,
Від юних літ мене ти полонила,
Напевно, це назву любов’ю,
Бо ти даруєш мені крила,
Якими ладен я злетіти
Понад світовим життям,
Я готовий лиш творити…
Творити всім своїм буттям.
Ти надихаєш мою душу,
Її даруєш лиш свободу,
Ти викорінюєш в ній гущу,
Вливаєш їй цілющу воду,
Щоб не зотліла думка моя,
Не вкрилася сухою цвіллю,
Не потопилась в безодні гріха,
Не гналась за пустою ціллю.
Я зостанусь вірним лиш тобі,
Бо ти зрадити не вмієш,
З тобою дні в натхненні й глибині,
Тобі дарую серце. Чуєш?
Ти наповняєш сенсом існування
Моє єство, потоплене у мріях,
Мене навчила ти «що ж таке кохання?»
«Чи є краса у зів’ялих ліліях?»
Тепер я знаю, що таке краса,
Я знаю, де живе «прекрасність»,
Мої думки — це ранкова роса,
Це гарячого сонця ясність.
Спасибі за те, що навчила любити,
Бо тлінню моєму настав би кінець.
Я жити буду! І буду творити,
Щоб одягнути переможний вінець.
Я прагну залишитись рабом твоїм,
Нехай світ довкола мене зітреться,
Бо немає правди, істини немає в нім,
Лиш в моїй коханій, що поезією зветься.
ID:
295758
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.11.2011 00:52:57
© дата внесення змiн: 25.11.2011 00:52:57
автор: Богом Даний
Вкажіть причину вашої скарги
|
