Добрий такий вечір.
Вони знайомі давно, навіть дуже. Іноді їй здається, що ціле життя. А насправді,колись разом працювали в одному закладі. Можна сказать- колеги, хоч і бувші.вона лишилась на старому місці, а він, якось примудрився відкрить свою справу. Але чому, якось? Він справді висококласний спеціаліст!
Їхні відносини були доволі товариські, навіть дружні. Та поскільки вони були різних статей, до того ж обоє одружені,нічого дивного, що вони були просто друзями.Так здавалось, принаймі ззовні, а в середині кожного з них жила трішки інша, більш сміливіша людина. Отже…
Першою у своїх почуттях зізналась вона, навіть сама йому зустріч призначила! Нічого не скажеш- сміливо! Він усе зрозумів і вже давно, але не підозрював, що все так серйозно. Спочатку вона навіть сказала,що ці почуття не є «любов до гроба», а швидше- платонічні. І можливо він справді в це повірив, чи зробив вигляд, що повірив.
-Що будем далі робить?,запитав він.
-Нічого,просто жить, відповіла вона.
Так вони і жили. Віталися при зустрічі,уникали лишніх розмов і поглядів. А не варто було! Вона розуміла, що почуття до ньго затягує і нічого не могла з цим зробить. Швидше –не хотіла пробувать. Щоразу,коли призначала йому зустріч, давала собі клятву, що це- востаннє і більше ніколи так не зробить.І постійно порушувала свою ж обіцянку!Вона не просто захопилась, а вже кохала його до нестями.
Він розумів, відповідав взаємністю,хоча ніколи, жодного разу не видав себе навіть словом.Зустрічі були швидкоплинні, як для двох дорослих людей і аж занадто скромні.Все,що вони собі дозволяли, це кілька обіймів і несміливих поцілунків, як діти малі!
А сьогодні…Вона стоїть біля дверей його елітного салону і вже, мабуть, вдвадцяте набирає його номер і збиває. Вона боїться! Кого? А раптом він там не сам, а з якоюсь блондинкою фарбованою? Та все ж…
-Привіт, як ти?
Дякую, добре. Уже закінчив всю роботу.
-Я зайду на дві хвилини?
-Заходь.
Краще б вона не заходила. Хоча…Вони пили чорну-чорну каву і їли дорогий шоколад.Білі кружки, довгі музичні пальці,та все це не те! Вони пили і їли одне одного…Вона вперше злякалась по-справжньому!
- Я піду вже, мабуть, дякую, сказала вона і підвелась.
- -Я проведу, відповів він.
- Не варто…
Він обійняв її і швидко всадив на коліна.І ось вона вже нічого не розуміє, лише його вуста, що пахнуть кавою,напівзакриті очі кольору неба і її пальці у його волоссі.Жагучі поцілунки, міцні обійми і ще не до кінця втрачений розум…
-Я ще не сиділа у тебе на колінах.
-Ось бачиш, уже дійшли і до такого,відповів він.
-Але ж ми не переступим межу?
-Переступим, колись, можливо…
Стільки років вони і справді не переступають цю невидиму межу, кому скажи- не повірять, а кому скажи?
Він провів її.Дотик, погляд, скромно розійшлись.Тихий весняний вечір хазяйнував у місті. Добрий такий вечір.
ID:
257713
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.05.2011 11:03:21
© дата внесення змiн: 05.05.2011 11:03:21
автор: tetyana-radko
Вкажіть причину вашої скарги
|
