В коридорі біля шафи,в правому кутку
Пара туфелек лежала в синьому кульку
Біля нього трохи зліва пара нових на паркеті
Так блищали,так блищали,немов ранішня роса в свіжому букеті
А навпроти тої пари умістилася вона,громіздка й велика
Недарма придумав хтось,що як треба то вона,і сховає чоловіка
Там збирались усі лахи змала до велика
Мало місце там й трюмо з дзеркалом дволиким
Біля нього над дверима висіла картина
На картині цвіла слива гарними квітками,
Біля неї чути гул,джемелиними гудкам
Слива віяла дитинством,мрії дарувала
Там метелик кароокий в квітку погрузився
Так до неї припадає своїм чуйним хобітком
П'є нектар,до краплі випиває.
Ця картина має силу,та ніхто крім тої пані
На картину не звертає.
Тиша в домі,старі туфлі сили накопили
Важко схлипнули,зітхнули і прошепотіли
-Ви,будь ласка,нові туфлі,коли прийде завтра,
Коли пані візьме в руки,ви їй посміхайтесь
Вона любить,вона дуже любить сміх,
Отже й вас полюбить,та не смійте бігти разом вліво чи направо
Не тягніть і не смикайте,бо її хода рівненька-
Тут із шафи чути сміх,берет обізвався
-Що там кажуть старі капці?Де вони ходили?
Може десь тихенько спали?Коли нашу любу пані
На руках носили?Хіба може лівий знати,про що дума правий?
Я один,я добре знаю,я голівку прикриваю
Та там,друзі,чесне слово віє справжній вітер-
Нові туфлі озирнулись вліво і направо,
-Що це буде далі з нами й куди ми попали
Ми ж бо звикли бути разом,на пілці стояли
Та коли попали в ніжки,аж затанцювали-
А берет все кепкував,все сміявся й реготав,
Старі туфлі заридали й перед смертю розказали
-Ой,була і в нас спокуса,якось бігли ми у справі
Зліва-ліві,справа-праві,а надворі справжня злива
Ліві тягнуть її вліво,праві смикають за коси
Вона змерзла і промокло геть усе волосся
Ми подумали,здалася-і притихли туфлі
Нові кажуть-Що це з ними?Так переживають
-Та ні,що ти,вони сплять,вони ж помирають
Штурхни їх,нехай розкажуть,бо помруть
І не дізнаюсь,що там було далі
А я знати дуже хочу,куди пані наша вскоче.
-Охо-хох,та я не сплю,думку я гадаю
А вона,як та берізка з вітром похилилась
Зняла нас,узяла в руки,тихо посміхнулась,
Подивилась і побігла-боса,боса,боса!
Ми тоді з нею хворіли,чаї попивали,-
-Так,так,так,-сказав берет,я один сиджу
На тім'ї,а її не знаю,знаю я,що навіжена
Знаю любить вітер,знаю бризгає на мене
Всіляку гидоту,потім нюхає її й очі закриває
Ви не вмерли ще?Агов,чуєте,старенькі,
Може скажете мені,щось про цю картину,
Хоч я ще не помираю,та я чесно вам признаюсь
Як на неї вона гляне,в мене серце зовсім в'яне
Потім я стаю сумний,вона міряє мене,а з собою не бере.
-Любий друже,дивний подих,та картина,
То історія кохання,у ті хащі ти не лізь,
Хочеш бути поряд з нею,не сумуй,а посміхнись,
Ні,ще треба нам пожити,щоб побачити хоч раз
Як узує нові,вас,посміхнеться як зрадіє
Хай здійсняться її мрії,туфлі,ви її любіть
її ніжки бережіть,ти,берете,прощавай,
Посміхатись пам'ятай.
Ось і ранок,наша пані любить спати на світанні
Сняться їй солодкі сни,може райдуги весни.
Вже пора їй бігти браво
Є важливі в неї справи.
Нові туфлі,посміхнулась,покрутилась,повернулась
Ні,сьогодні взую ці,хай старенькі,не нові,
Та вони не підведуть,куди треба відведуть.
І побігла десь у світ,і ніхто...крім старих туфель
Не віднайде її слід і яким в той дивний день
Був останній їх політ......
ID:
221137
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.11.2010 19:20:45
© дата внесення змiн: 09.11.2010 19:20:45
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Теж чимось бризкаєш на капелюшки, а потім нюхаєш?.. 
