Крізь шпарку у осінній ковдрі хмар
На землю Сонце пустотливо зазирнуло.
І сірість променем легенько розгорнуло,
Відкривши в Осені інтимність форм і барв.
А Осінь – жінка є мінлива і зухвала.
Прикинувшись черницею святою,
З дощу холодного завісою рясною,
Яскраве різнобарв'я приховала.
Все ж опиратись ніжним променям несила.
То ж виставила хтиво, напоказ
(робила це уже не перший раз)
Прикраси, що для зваблення носила.
Калини китички полонять, спокушають;
Опале листя ніжно сяє ластовинням –
Палких цілунків Сонця слід осінній;
Пелюстки в квітів чуттєвістю палають.
Всіх безсоромна Осінь приворожить,
Але надовго чар не вистачає.
І по дитячому невинно засинає,
Як тільки землю білим снігом запорошить.
Получилось и ещё как 
перше "о "варто поміняти на "е"
