З дощем у мене особливі відносини…
Дуже часто мені здається, що я схожа на невипалий дощ… те, що залишилось від нього на землі… я не знаю, яка я насправді… крізь мене видно тих і те, що мене оточує… я настільки прозора, що видно, чим я живу та дихаю, та, мабуть, надто глибока, щоб хтось насмілився вдивитися вглиб, до дна, та й не знати, де воно…
Особливі відносини з мріями… завчасу знаю, що ось про це не варто мріяти, а ось за це варто боротись, ставлю діагнози мріям – літати їм чи обтинати крила. Я розівчилася по-справжньому щиро і просто мріяти… зате тепер умію реально дивитися на речі – що здійсненне, а що – ні.
Це заважає насолоджуватися життям, відчувати його серцем, а не мозком… та, на жаль, не вберігає від почувань, від зародження емоцій, яким судилось бути безкрилими… і потім біль, і просто сірість… я так не люблю пісок, пил, попіл… усе, що залишається по красивих спогадах, які спочатку кольорово радують, потім ранять щоразу глибше, а потім… потім, перегорівши, тьмяніють у вирві часу, висихають у променях чиїхось радощів, що ненароком потрапляють в кадр до твого фільму.
Зрештою, тиша. Залишаюсь одна.
«…кошка хочет курить… у кошки намокли уши… кошка хочет скулить – ей, как и собаке, хоть кто-то да нужен… над кошкой плывут облака, и местные звезды щекочут лапы… хотя бы немного молока – и можно быть сильной, но нужно быть слабой…»
а востанку – ані молока, ані сигаретного диму… тільки хмари над самотньою мокрою та розпатланою головою, попіл під ногами. І немає для кого бути сильною, немає з ким бути слабкою і межово щирою а напевно, дуже хотілось би…
загіпнотизовано прямуєш вслід за стрілками годинника, вслід за часом, хоча мала всі шанси його переганяти… але, мабуть шанси ще не визначають реальних траєкторій… затухає навіть найяскравіший день, все перетворюється на спогади – у голові, плеєрі чи купці перемішаних світлин різної давності… і все тьмяніє, і не знаю досі, за що триматися у цьому хаосі відносностей… за що не візьмешся – усе хитке та несправжнє, щось кришиться у долонях, щось тікає між пальці, щось від дотику перетворюється на повітря…
Мовчати… і слухати дощ… єдиний мій Він, котрий завше вертається… приходить, коли дуже ждеш, і коли зовсім не… приходить і просто є для мене…
ID:
203056
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.07.2010 22:21:56
© дата внесення змiн: 27.07.2010 22:21:56
автор: Рені
Вкажіть причину вашої скарги
|
