Вона – прекрасна квітка,
На ній – сліпуча сітка,
Вона у власних мріях
Утоплена давно.
Він звідав дно із брудом
І каже - „Так не буде”
Він завітав у той сад,
Де в ній тече вино.
Для нього відчинилась
Якась незнана сила
Із вогнищем чудовим
І затишком весни.
Для нього відчинилась
Якась незнана сила
Із вогнищем чудовим,
І затишком весни.
Це – змога, переміна
До світла йти із тіні,
Шаленим сяйвом сонця
Залити свої сни.
Вона ж свої бажання,
Надії на кохання
Знайшла в розкутих,
Таких святих словах.
Мов здобрена, полита
Цвісте, щоб заясніти,
Пролитися зірками
В палких його віршах.
...Вона і він... на карті
Вбачають свою вартість,
Не хочеться миритись
Зі скалкою пустель.
В очах іскриться власна
Самолюбов, все гасне, -
Це входить потаємне
До схованки осель.
Ось так полум'яніє
Те, що цвісти не вміє,
Жене, чи, може, манить, -
Та все лиш у вогні.
Бо хочеться забутись
Напившися отрути,
Втопитися в бокалі
Солодкої брехні.
