Монолог з похмілля
(Виконується повільно)
Із нічого вийшла сварка.
Звісно, винна в тім дружина.
Застрибала, мов пружина,
мов на сковорідці шкварка.
«Знову, йолопе, напився!»
Це мені така подяка.
Я кажу їй: «Вгомонися.
В тебе нерви не в порядку.
Я кажу, що випив краплю.
Зовсім трішки. Кілька грамів».
«Брешеш! Кілька кілограмів
лигонув!» Кажу: «Не каркай.
На шабашці за роботу
Я зірвав тверду валюту».
«Нащо ж п’єш гірку отруту?!
Більше збитків, ніж доходу!»
Отако поспівчувала.
Я зізнавсь: валюту випив.
На закуску бартер вибив.
Й не таке в житті бувало.
І нарешті розторочив,
що таки рідка валюта
найтвердіша нині тута.
«Нащо ж голову морочиш?!
Ти б шабашів краще вдома!»
«Так а ти ж не наливаєш.
Правда, бартер завжди маєш».
«Не варнякай. Спи, ледащо!»
Я кажу їй: «Годі, мила.
Все о’кей. Не треба злиться.
Вранці дай лиш похмелиться».
«Ге-еть!» І двері зачинила.
І стою я. І печалюсь.
Отака вже клята доля.
Я ж кажу, ну, випив з горя.
Що не так, я в-вибачаюсь.
Дуже гарний гумор,чоловічий такий) 
