Хіба багато говорять, як є любов?
Чи зміг хто затулити рота жінкам? чи сиротам і вдовам?
Затулити рота можна тільки любов’ю — цілуючи!
Цілуючи, цілуючи і цілуючи.
Іще казати: не спіть?
Чи то ви спати хотіли, як кохали??
Цілували, цілували і цілували!
Багато говорили, як перестріла любов? Ні! Дивилися в очі. Мовчки, вражені глибинами душі. Вражені глибиною душі — вічність простежують.
Так дивлячись, дивуючись, трепетно знаючи,
що не могли б так побачити,
і на поле поезії більш перейдемо.
Так то перейшли, або — переходитимуть. — Цілуватимуть Вічність, і такі там — доторки!
Типи шепочуть: «І що він в ній побачив?»
«Що він в ній знайшов?» — дивуються. Здивовує — любов. Що знайшов?
Бога.
Любов аналогічна. Аналогічне ж бачить.
Бог — Любов, Дух. Любов прозирає духа з Духом Небесним, піднімає в Небеса!
Слово бачить, поезія ж не цифра — аналог!
Любов виймає!
Всю цілісність збирає — розпорошену — в єдиному серці. І спрямовує вгору до Бога. «Піднесімо до Бога серця». У Музиці — Поезії — Літургії. В служінні Христу.
Отоді щастя й радість!
«Радістю хочу всю твар наповнити». Хто це сказав? Бог. Давно. Бог в вас. Та Бог Ісус Христос — через нас, як ми через Нього. Летить в Небо любов!..
Уневістити душу Жениху Богу— єдиний спосіб всю твар радістю наповнити!! З духу з Духом, словами нової мови з Любові і Поезії. Повнотою синтезу!!!
Бо щастя майже ніяке — то земне щастячко, тремтить повсякчас, мерцающе, дрижить. Хірург, якщо в нього руки дрижать, — нездалий хірург.
Повнота, що являю, є щастям!..
Бо давно лишився шепотів, підморгувань, що в головах, — покивань головами, що повзають.
Універсальність геніальна є щастям.
Є повнота. І що скажу?
Божественний геній робить те, що мусить:
чи не апостол Павло любовно-геніально мусів «вийти заміж душею за Жениха-Слова»? аби вполонити вселенну Слову-Богу? Блиск! єдиний порив-і-вирив — то ж не побіг, щоб накинути платки на роти замужніх жінок і вдовиць.
Справляється Ерос Божий з городською еротикою. Бо Любов в Небі, і справжньо градуюча любов — в Небо летить!!
І що з покликанням моїм?
Було забув — нагадав Христос:
«Я вже цілий місяць поблизу тебе і — це мені не заважає писати. Раніше я і кількох днів нікого не міг біля себе витримати, бо заважало писати...» (Я — Людмилі в 1991 році, місяць після знайомства). До тридцяти років не знав я жінки.
Це ніби медаль Людмилоньці видав. А вона мені, до моєї долоні — свою, другу долоню — для наливання Христової теплоти.
Що дають нинішні?
Німці — дають роботу, і нівелюється тевтонський дух.
Давні, просто задавнені євреї — гроші.
Як це самодостатнім є, матеріалізм й віталізм, — недуховний шлях, це не летіти з любов’ю й духом до Неба!
Плоть і дух витісняють одне одного, «одне другому похітливі», і слово Слова знімає протиріччя плоті і духа, похітливість їхню скрізь.
Нам же з тобою, Людмилко, є Богоматір Співспасительницею: словом, просуваючими молитвами, преображенням.
Невільні поети корисні, але мало. Вони земні. Вільні — де Дух Святий віє: в Церкві, в Христі Ісусі, все Ним постало — Ним рятується, все — через Слово.
Слово поезії — звільнене не в «убогі і немічні первні» — Святим Духом в Слові-Христі.
Найпотрібніший лет — від людини плотяної до другої, Христової!!
Християнин по землі ходить, та серцем і душею він в Небі. Амінь. Я вводжу в храм Поезії Людмилу не якось галантно, а світоглядно і з любов’ю, людяно і
з розкриленістю,
нехай кожне серце підноситься до Господа!
02.01.2015
ID:
1001880
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.12.2023 13:29:36
© дата внесення змiн: 29.12.2023 13:29:36
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
Миру,добра і любові вашому дому! 
