в довгій ванілі брунатій несмілій
радо блищить каламар,
знов здивування на ранок неділі
гріє в руках пенюар,
ми мимохідь між – бувай! і -день добрий!
в горах шафрану й нуги,
транс не ховаючи в крилах хоробрими,
б’ємось у стіну нудьги
чай додали, затремтіло у кухлику
у неосудній імлі,
без віддзеркалення равлика, вуглика,
щиглика у коноплі,
тихше!- укосами з берега людного
в рюшиках замість багра
муркіт несеться між зла абсолютного,
Сонцю радіє гора
в іскрах рожевих рясний і потішений
тане вишневий пилок
вогко тьмяніє у споминах мішаних
кіт і латаття вінок...
