Ах, як же жаль мені! Ах, як же жаль
тих посмішок, що втрачені вустами!
Ах, як же жаль, що так пішла ти в даль,
в ту сиву млу, що залягла між нами.
Не б’ється вже, немов крилатий птах,
В мені твій серця стук, мене не тішить…
Та хоч ти тут, та все ж тебе тут брак,
тож з кожним днем мій чуб стає білішим.
Дивлюся в ніч і мислю: то не він,
солодкий сон мій з сонцем і квітками!
І сльози йдуть, гіркі немов полин,
у сиву млу, що залягла між нами.
Edward Słoński (syn), Mgły
Ach, jak mi ciebie żal! Ach, jak mi żal
uśmiechów, co z twych ust na zawsze zbiegły!
Ach, jak mi żal, żeś tak odeszła w dal,
w te siwe mgły, co między nami legły.
Nie bije już, niby skrzydłami ptak
pod sercem mem twe serce i nie woła...
I jesteś tu i wciąż mi ciebie brak,
więc z każdym dniem włos bielszy zgarniam z czoła.
I patrzę w noc i myślę: — To nie ty,
mój słodki śnie pod słońcem i kwiatami! —
I płyną łzy, jak piołun gorzkie łzy
na siwe mgły, co legły między nami.
