Луна з дна серця непохитна
Кричить: «Лови мене без ляку,
Перш ніж зроблюсь бліда, блакитна,
Прозора, срібна і ніяка!»
Ловлю поквапно, без упину,
Не те, щоб світ подивувати, –
Щоб стала формою хвилина
І щоб мене збагнув ти, брате.
І хай той вірш, що струни точать,
Постане, взявши ритм і звуки,
Ясним, як погляд просто в очі,
Простим, як у стисканні руки.
* Поетичне мистецтво (лат.)
Leopold Staff, Ars poetica
Echo z dna serca, nieuchwytne,
Woła mi: "Schwyć mnie, nim przepadnę,
Nim zblednę, stanę się błękitne,
Srebrzyste, przezroczyste, żadne!"
Łowię je spiesznie jak motyla,
Nie, abym świat dziwnością zdumiał,
Lecz by się kształtem stała chwila
I abyś, bracie, mnie zrozumiał.
I niech wiersz, co ze strun się toczy,
Będzie, przybrawszy rytm i dźwięki,
Tak jasny jak spojrzenie w oczy
I prosty jak podanie ręki.
