Знов у гості до малечі,
Що гасала залюбки,
Завітав чорнявий Вечір
І приніс чудні казки.
Про вербицю і калину,
Ще й про мудрую дочку...
Каже Вечір: - Відпочину
Й гарну казку розкажу.
Тож сідайте, ластів'ята,
В коло дружнеє тісніш,
Пильно слухайте, малята,
Цю легенду, казку-вірш.
От жили колись давненько
В українському селі
Добра матінка Вербена
Й мила донечка її.
Очі сяяли блакитні,
Руса маяла коса...
Знали всі - малі і літні,
Що дівчина ця - краса.
Звали донечку - Калина,
Ой струнка, гнучка зросла,
Добра, мудра, справедлива -
Радість матінці несла.
Як над рідними полями
Пролітали журавлі,
До Калини завертали
Та до матінки її.
Низько линуть над рікою,
Що повз хаточку біжить,
Сурми їх звучать луною:
- Землю нашу бережіть!..
Край цвіте, ріка іскриться -
Це ж Калинонька ота,
Справді, диво-чарівниця,
Світ Природи догляда.
Тут розчісує травицю,
Там лікує дерева
Чи малу рятує птицю,
У пісні спліта слова.
Та дізнались про Калину
Злі сусіди-вороги:
Мріють дивну вбить дівчину,
Знищить люд наш до ноги.
Землю-матір сплюндрувати,
Сині висушить річки...
Тож біда прийшла у хату
До матусі і дочки.
Вороги заповзялися
Цю Калиноньку згубить,
Бо завадить чарівниця
Землю й воду отруїть.
Усміхнувсь деньочок ясний,
Засиніли небеса...
Йде Калинонька прекрасна,
Творить чари-чудеса:
Коси травам розплітає
І годує ластів'ят,
Льон похилий підіймає,
Кличе дощ на рідний сад.
Молоді щебечуть птиці...
Притомилася мала,
Щоб напитися водиці,
До кринички підійшла.
Узяла води у жменю,
Краплю пташечці дала...
Раптом чує: кличе неня:
- Доню! Донечко моя!..
Ой, не пий води, дівице!
Та не зважила на це...
І розхлюпало водицю
Вперше ластівки крильце.
Вдруге воду зачерпнула,
До обличчя піднесла -
Диво сталось: і незчулась,
Як калиною зросла...
Сіє сльози-намистини,
Хилить ґрона чарівні
Кучерявая калина
При криниці, при воді.
Бігла матінка Вербена,
Доню кликала свою...
Бачить: деревце зелене
Над криничкою, в гаю.
Похилилась низько мати:
Серцем воду затуля...
Не вернулася до хати -
Вглиб корінням проросла.
Відпливли роки рікою -
Біль не тихне у серцях:
Верби хиляться з журбою
При річках і криницях.
Бережуть джерела рідні -
Крівцю нашої землі -
Від ворожих чар негідних,
Від напасників її.
І буя в садах калина
Білим цвітом навесні.
І співає Україна
Про калиноньку пісні.
За мотивами народної легенди.
