За горами, за долами
І за давніми лісами.
Жив собі старенький дід
Їв він рибу на обід,
Борщ, вареники, галушки,
Сало, ковбасу, пампушки,
Потім корінець петрушки.
І ніхто не знав як слід:
Дід був дивний чи обід?
Якщо зважились послухать
І розвісили вже вуха,
Тут я вам допоможу
Казку-притчу розкажу…
Якось котик на світанку
З’їв в господарів сметанку.
Справа дуже непроста:
З двору вигнали кота.
Бровко з ферми сам пішов,
Бо там щастя не знайшов.
Ось бредуть вони ізранку,
Котик дума про сметанку,
Песик щастя брати йде,
Кожен сам собі бреде.
Тут галявина гарненька,
І травичка чепурненька.
Треба трохи відпочить,
Той і той, подумав вмить.
Як обоє покотились.
Бац лобами – і зустрілись.
Пожурились, зговорились.
І в свою далеку путь
Друзі разом вже ідуть.
Йдуть собі, долають путь.
Гарну бесіду ведуть.
Поки думали, гадали,
Ліс і гори подолали.
Перейшли - і зник їх слід.
Коли – глип – старенький дід,
На порозі, як дитина,
Просто, в білій сорочині.
На рукавах вишиванка,
А в руках тримає збанка.
В ньому чистая водиця
Із чарівної криниці.
(хто не слухав, той не знав,
дід так страви запивав).
І тоді чарівні речі,
Для дорослих і малечі,
Майстрував і дарував.
Ще допомагав звірятам:
Соболятам, лосенятам,
Лисенятам ,зайченятам,
Вовку, бобрику, куничці,
Білочці, козі, кроличці,
Веприкам і козеняті,
Словом - різному звіряті.
Тут, і ніде правди діти,
Ось послухайте ви, діти,
Дід, собачки і кота,
Ще ізроду не видав.
І спитав у них до ладу:
- Хто ви є, яка громада?
Все вони розповіли,
хто такі і як жили,
що удвох собі брели
і шукати щастя йшли.
От і хочуть щиро знати,
Як невдачі подолати.
Дід їм каже:
- Це не складно,
Щоб було у вас все ладно,
Пообідайте зі мною,
Може й дивно буде вам,
Але все-таки сміліше,
З вами буде веселіше.
Ще не смійтесь за дива,
Посивіла голова – забуває за обід –
Ось такий я дивний дід.
Зараз будете сміятись і качатись
І хапатись вперемінку за боки,
Як червоні буряки.
Бо дідусь про це не знав,
Пообідав – забував.
А забувши, їв щоразу
Разів сім на день відразу.
От такі чудні діла –
Вийшла каша немала.
Сіли саме сьомий раз
На столі з’явились враз:
Борщ, вареники, галушки,
Сало, ковбаса, пампушки,
Риба, корінець петрушки.
Для собачки і кота їжа була саме та.
Довго-довго мандрували –
В роті рисочки не мали.
Був тоді не радий дід –
Вмить змели з столу обід.
Животи понабивали –
І в куточок посідали.
Муркотить від щастя кіт,
Аж гикають Бровко й дід.
Щоб петрушечку запити,
Всім подали молока.
Все: тепер і кіт гика.
Ох, на славу був обід!
Задоволений і дід.
Так сказав:
- Зостаньтесь, друзі,
Місця на великім лузі
Вистачить, звичайно, всім.
Та і я на сміх усім,
Раз обід поїм не сім.
Матимете кожен хатку,
Жити будете в достатку.
Щастя я вам подарую,
Сотню років вже мудрую…
Та на схилі своїх літ
Відпочину хоч, як слід.
Раду радились, рішились
І назавжди поселились
Біля диво-дідуся.
А про щастя? Казка вся?
Ні, послухайте кінця…
Кіт став просто, як мудрець,
Хворим пісеньки мурчав,
Так і лихо проганяв.
А Бровко, от молодець,
Лікар вдатний – віщунець.
Дар в дідуся перейняв.
Вправно звірів лікував.
Всі живуть там і понині.
Бігла миша у свитині,
Здивувалась я й спіймала.
Вона мені й розказала
Чудернацьку казку цю,
Всім по золотім яйцю!!!
