Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Ноктюрн камінного човна - ВІРШ

«Я дізнаюсь, що вітер прийшов Почувши музику кото без слів…» (Сімадзакі Тосон) Цвіркун очерету співає сонети зірок, А море зелене озерне підспівує шелестом: Тихо падають краплі, пугач Улісс Чекає рибалку, в якого кишені Повні каштанів, які назбирав У світлі жовтого ліхтаря Місяця На вулиці неохайних бондарів На бруківці, що знала чоботи Мідних декораторів-преторіанців. Кого взяти з собою у подорож На кам’яному човні країни диму? Кого, крім цвіркуна і крука-художника: Маляра темних слів і понурих віршів? З того берега, на який кам’яним човном Плисти-гребти-сподіватися (навіщо?) Чути шепіт бородатих астрологів: Друзів крилатих пискунів-лиликів, Що ловлять на вечерю сірих метеликів. Чути пророцтва насуплених звіздарів-волохів Про писаря, що написав літопис Судного Дня – Книгу зроблену з торішнього листя, Але марно, бо космеї цвітуть поночі – Їх посіяли замість жита на полі спогадів: З насінин яких спечуть колись гіркий хліб Журавлі злого божиська сутінків: Аквілея малює фарбами – пурпуровими Та золотими, фарбами заграви античності, Розмальовує Адріатику – море святого Белліно У кольори забутого вечора. Я вирощую квіти на березі озера смутку, Квіти, що цвітуть лише поночі, Чекаючи холодного вітру, Що обриває пелюстки бліді І несе їх у безвість.