Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Лана Краска: ́На площі стояв перехожий… - ВІРШ

На площі стояв перехожий у сірім, зім'ятім пальто Ховав від людей свою втому, аби не питали — ти хто? Стояв, навкруги озирався — та потай, бо лячно було́ Довкола усі кольорові, один тільки він як вайло. Гаптована сірим сорочка і сірі, із льону, штани І пу́стка пустельня в кишенях... У торбі та гаманці На небо дивився обачно, стискаючи хрест у руці Лякався... Довкола ж не ду́ші, довкола черстві́ камінці. У них рукавиці на ху́трі, у нього — одні мозолі́ І шкіра в порізах та шрамах за ще непроще́нні гріхи Він тішиться грубій хлібині та склянці простої води А натовп? А натовп шукає розваги та похвали́. Заплакав сумний перехожий — невже це й направду життя? І на́що дарунок святе́нний марнують зустрі́чні дарма́? Так хочеться світла та тиші... Що зліва? Що справа? Пітьма́... Монети три є у долоні — для Стікса, Харона й човна́. Ніхто й не погляне на небо — не хоче ні сонця, ні хмар Не вабить до себе їх промінь і квітів п'янкий караван Забули про радість ранкову... Про вітер свавільний... Про гай... І все ж перехожий злиде́нний На площі На сірій Стояв. Стояв, самота́, й прислуха́вся — десь тихо сміялось дитя Стояв, самота́, й прислуха́вся — хтось ніжно сказав "ти — моя" Стояв, самота́, й посміхався — у ду́шах світилось зерня́ Най дуже мале й хворобливе... Та все ж і́скра Божа була. Не все ще загублено в світі, не все ще зреклося тепла І се́ред каміння та барви Надія на краще жила Свої тамувала сльози, бо їх витирала Любов І най витирала не шовком — Надія все ж мала Покров. Надія не йшла та й босо́ніж, збиваючи ноги у кров Вона — непомітна й маленька — ось тут Де є щастя Зерно. На ті би зернини — із неба — небесних м'яких суцвіть Розбився би камінь на ду́шах і певно прости́вся би гріх... На площі стояв перехожий у сірім, зім'ятім пальто Дивився він прямо на небо, бо з неба всміхався сам Бог Всміхався й торка́вся обачно всіх вбраних у камінь та шовк І там, де рані́ш кві́тла те́мінь — з'являлись Надія й Любов. Молитви не знав перехожий, він знав зовсім інші слова Багатство його — одежи́на та срібний ланцюг для хреста І все ж він дивився на небо і правив молитву свою: "Я істинно вірю у диво... Я вірю... Я Богу молюсь..."