Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Час марних надій (серед падолисту) - ВІРШ

«Тінь на воді. Самотній мандрівник…» (Танеда Сантока) Вулиці залізного міста – Це струни, на яких грає блюз Дивак, що живе в порожнечі, Що зазирає з-під хмари На колотнечу мурах. Телевежі міста граків-сажотрусів – Це голки швачки-жебрачки Клото, Що шиє сині плаття З шматочків обрію, Щоб прикрити оголене тіло Метафізичних красунь З металевими поглядами. Антени скляних будинків (Все прозоро, навіть люди прозорі) Міста, що розійшлось колами По воді часу марних надій Антени, що нагадують щогли Кораблів мідноголових етрусків Кораблів, на яких пливуть Сірі щурі зляканих поглядів До Америки дідуся Клена. Черевики жителів міста Білої кози Пенелопи – Це вартові , що крокують опівночі До вежі омелюхових снів (Жовта шпиляста ратуша). Місто закручених речень (Ніби число «пі» не придумали), Місто над Нілом минулого (Ніл Армстронг) – Воно пам’ятає Місяць оповні І риб, що зачудовано Дивились на зорі Крізь воду, крізь химеру вигадки «Я». Обгорілі колоди хати Дерев’яної, наче ліс містики.