мовчати! доки сумніви буденні
тьмяніють у тривалості сльоти
над смутком трав де тихі і нужденні
давно не помічають гіркоти
густого безвідмовного причастя
коли престоли дозволяють спать
коли АЛЕ задовге
як завчасся
і спомини примари мерехтять
відтворюючи наче заклинання
і цвіль вростаючу у зоряну канву
віршів твоїх розхристаних послання,
мов крик ворон в грудневу синяву
