Тайкандерога ( (за Р. Л. Стівенсоном ч3 Місце назви)
Настала війна в краю лісі́в,
За морем вдалині,
Військовий марш у нічні́й пітьмі́
І постріли з хащі гучні.
Голені го́лови, в фарбах лице,
У лісі тиха ступня́,
У зе́млях дивних, чужинських слів,
Що не зрозуміти ніяк.
Настала су́тінок пора,
Стояв генерал та штаб,
Суворо дивились довкіл,
Ось він, новий етап.
«Багато бачив і скрізь ходив,
І мав я і втрачав,
Та ліс тут повсюди навкруги
І треба здолати ручай.
Багато бачив і скрізь ходив,
Та не порівняти з цим,
І треба спуститися взнати щоб,
Глиби́ни в струмочку тім».
Ось ніч нарешті настає́,
Пора для див коли,
І капітан наш, Кемерон,
Спускається з гори.
Йде Кемерон, наш капітан,
І житель земель лісових,
Поголений він, у фарбах лице,
Йде поруч на схилах тих.
Немає зву́ків навкруги,
Така стала тиха ніч,
Та в хащах повсюди довкіл
Багато у фарбі обличь.
«Багато я бачив і скрізь ходив,
Дорослий і малий,
Та не ступала моя нога
На шлях, небезпечний такий.»
Ось ніч нарешті настає́,
Пора для див коли,
Помітив капітана він
Спускався що з гори.
Він знав, що той кроку́є вниз
У сутінках один,
І глянув він в лице йому,
Й себе побачив він!
«Це моя доля», каже він
«Найгірше я пізнав,
Кінець настане багатьом,
Та першим мій настав.
О ви, чиї слова чужі,
Чиє у фа́рбі лице,
Це місце смерті моє,
Як місце зоветься це?»
«Французи з давньої пори́
Це звали Со-Марі́,
Святим отцям хай звати так,
Та не мені й тобі.
Було колись друге ім’я», –
Поголений далі вів:
«Це звали Тайкандеро́га,
За часів великих мерців.»
Й наступний ранок настає́,
І коли бій тривав,
Цей світ покинув Кемерон,
Як уночі й казав,
Далеко острови́ морські
Де вересу земля,
Він спить в місце́вості з ім’ям,
Що мертвий промовляв.
