Коса в руках у неї не тремтить,
Не знає сну вона любої ночі,
У цю ж – вона над Києвом, і вмить –
Безжально забирає найдорожчих.
Лягає місто спати і тоді –
Кривавий місяць сходить в піднебесся,
І хтось не дочекається зорі –
Всю ніч триває духу Смерті меса.
І сонце вранці дивиться униз,
На згарища, крізь хмари диму сірі,
На цей потворний, штучний катаклізм
Від тих, хто не бажає жити в мирі.
І знову вечір, точиться коса –
Виблискує в ракетах, мчить зі свистом,
І знову жах, і матері сльоза,
І стогін – над прекрасним древнім містом.
Щемний вірш...сьогодення.. 