Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Зоя Бідило: Луїс Сернуда Прощання - ВІРШ

Юнаки Які ніколи не були зі мною, Прощавайте. Юнаки, Яким ніколи не бути зі мною, Прощавайте. Нас розділяє нездоланна Ріка життя: На цьому березі весела вільна юність; На іншому принизлива і хвороблива старість. Я в юності не розумів Як бачити красу, її бажати, володіти нею; У старості навчився І впізнаю красу, але даремно прагну. Рука стареча поганить Тіло молоде, коли його голубить. Старий повинен з гідністю самотності Проходити повз запізнілу звабу. Жадані й свіжі губи поціловані, А губи неціловані жаданіші й свіжіші. Чи є від цього ліки, друзі? Що за ліки? Я добре знаю: їх немає? Яка це насолода Жити разом з тобою: Разом купатися у теплих водах пляжу, Їсти і пити за одним столом разом. Сміятися, гуляти, розмовляти, Дивитися уважно в твої очі, це сяйво й музика. Іди, отож, іди, такий безжурний, Коханням ваблячий і ваблячий жаданням. І не зважай на рану, яку твоя краса і грація наносять Перехожому, здавалося б, що невразливому для них. Прощайте, прощавайте, згустки грації і чару. Я скоро відійду, упевнений, туди, де з'єднані розірвані нитки, де я скажу й зроблю, Що не зумів, чого не знав, як говорити і робити у цьому часі. Прощайте, прощавайте неможливі супутники. Я зараз тільки вчуся Помирати, надіюся Зустріти тебе знову, також прекрасним, В якомусь іншому житті. Luis Cernuda DESPEDIDA Muchachos Que nunca fuisteis compañeros de mi vida, Adiós. Muchachos Que no seréis nunca compañeros de mi vida, Adiós. El tiempo de una vida nos separa Infranqueable: A un lado la juventud libre y risueña; A otro la vejez humillante e inhóspita. De joven no sabía Ver la hermosura, codiciarla, poseerla; De viejo la he aprendido y veo a la hermosura, mas la codicio inútilmente Mano de viejo mancha El cuerpo juvenil si intenta acariciarlo. Con solitaria dignidad el viejo debe Pasar de largo junto a la tentación tardía. Frescos y codiciables son los labios besados, Labios nunca besados más codiciables y frescos aparecen. ¿Qué remedio, amigos? ¿Qué remedio? Bien lo sé: no lo hay. Qué dulce hubiera sido En vuestra compañía vivir un tiempo: Bañarse juntos en aguas de una playa caliente, Compartir bebida y alimento en una mesa. Sonreír, conversar, pasearse Mirando cerca, en vuestros ojos, esa luz y esa música. Seguid, seguid así, tan descuidadamente, Atrayendo al amor, atrayendo al deseo. No cuidéis de la herida que la hermosura vuestra y vuestra gracia abren En este transeúnte inmune en apariencia a ellas. Adiós, adiós, manojos de gracias y donaires. Que yo pronto he de irme, confiado, Adonde, anudado el roto hilo, diga y haga Lo que aquí falta, lo que a tiempo decir y hacer aquí no supe. Adiós, adiós, compañeros imposibles. Que ya tan sólo aprendo A morir, deseando Veros de nuevo, hermosos igualmente En alguna otra vida. Desolación de la quimera (1962)