Оскільки щиро християнкою була,
То глиняних богів вона не прийняла,
Їм ладан не курила, не кріпила віру, –
Тож претор присудив її віддати звіру.
Її цнотливий юний лик почервонів,
Коли суддя сласний на неї очі звів;
Він уточнив, що вирок суду містить згола
Наказ, що ведена на кару буде гола.
Нага, на грудях вкривши косами горбки,
Вона ступила на арену.
Чотири жилаві стрибки
І лев голодний, з ревом радості неспинним,
Із клітки вирвавсь, запах чуючи людини.
Дивився натовп, втіху маючи лиху,
Як біле тіло тріпотіло від страху,
Показував, безумний з хтивого бажання,
Гримаси поцілунків, а також кусання.
Вона ж, цнотлива, груди стала прикривать.
Тим часом лев, з природи зроджений вбивать,
Уже напіввідкрив пащеку здоровенну.
«Стій, леве!» – наказала християнка.
І миттю на піску арени
Лев грізний ліг, вспокоєний і мовчазний.
Оголена була, тож зір примружив свій.
Catulle Mendès, Le Lion
Comme elle était chrétienne et n’avait pas voulu,
Pour de vains dieux d’argile ou de bois vermoulu,
Allumer de l’encens ni célébrer des fêtes,
Le préteur ordonna de la livrer aux bêtes ;
Et comme elle était jeune et vierge, et rougissait
Quand l’œil du juge impur sur elle se fixait,
Une clause formelle en l’édit contenue
Précisa qu’au supplice on la livrerait nue.
Nue, et le sein voilé de ses chastes cheveux,
Elle entra dans le cirque.
En quatre bonds nerveux
Un lion famélique et rugissant de joie
Jaillit de la carcère et vint flairer la proie.
Le peuple regardait, étrangement jaloux,
Palpiter ce corps blanc près de ce muffle roux.
Et montrait, allumé d’une affreuse luxure,
Des rictus de baiser, peut-être de morsure.
Elle, chaste, tirait ses cheveux sur son sein.
Cependant le lion, instinctif assassin,
Entrebâillait déjà sa gueule carnassière.
« Lion ! » dit la chrétienne.
Alors, dans la poussière
On le vit se coucher, doux et silencieux ;
Et comme elle était nue, il ferma les deux yeux.
