Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 15
Пошук

Перевірка розміру




Павличко Дмитро

Прочитаний : 2714


Творчість | Біографія | Критика

7

А  Василько  не  забув
Про  гірського  друга.
Знав,  що  в  замку  йде  над  ним
Злочин  і  наруга.

Налітала  і  сльоза
На  лице  прекрасне.
Але  горе  -  це  вогонь,
Що  від  сліз  не  гасне.

Треба  друга  рятувать
Ділом  -  не  журбою.
Але  як?  Не  стать  йому
З  королем  до  бою.

І  не  знва  він,  що  робить,
Аж  одного  рана
У  село  прийшов  указ
Короля-тирана.

"Я,  -  писав  король  у  нім,  -
Всіх  оповіщаю,
Що  найбільше  на  землі
Грошей  злотих  маю.

Сам  я  добуваю  їх  
Із  глибоких  штолень".
("Брешеш,  -  думає  Василь,  -
Дав  тобі  їх  олень!")

Далі  хитрий  лицемір
Став  брехню  молоти:
"Бог  мені  багатство  дав
За  мої  чесноти.

Ось,  наприклад,  я  люблю
Дбать  про  диких  звірів.
Одному  із  них  я  дав
Почет  із  жовнірів.

Щоб  його  оборонить
Від  сваволі  нетрів,
Дроту  мусив  я  дістать
Кілька  кілометрів.

Звір  той  -  олень.  Він  живе
У  моїм  палаці.
Має  сіно  і  траву  -
Все  з  моєї  праці.

Буде  зварений  живцем,
Хто  звірятко  зграбне
Вдарить,  штурхоне,  щипне
Чи  хоч  трошки  дряпне!.."

-  О,  -  Василько  закричав,  -
Пан  король  -  хитрюга!
Та  за  батька  я  помщусь
І  врятую  друга!

У  хлоп'ячій  голові
Блисла  думка  сміла.
Він  тепера  добре  знав,
Братись  як  до  діла.

Взяв  сопілочку  свою,
Сухарів  дзьобеньку,
До  садиби  короля
Рушив  помаленьку.

Може,  місяць,  може,  два
Він  ішов  лісами.
На  сніданок  -  ягідки,
На  обід  -  те  саме.

Спав,  як  заєць,  під  кущем,
Умивався  в  росах.
Під  собою  ніг  не  чув,
Репаних  і  босих.

Аж  нарешті  він  уздрів
Мов  камінні  зуби...
Був  то  королівський  двір  -
Місце  крові  й  згуби.

Вікна,  мов  ряди  печер,
Видовбані  в  кремні.
Біля  брами  вартові,
Люті  і  недремні.

Не  впустили  пастуха
За  ворота-грати.
А  Василько  сів  собі
Та  давай-но  грати!

Грає  давньої  хлоп'я,
Добира  нової,
А  по  душах  звук  летить,
Як  вогонь  по  хвої.

Вчув  король,  що  грає  хтось,
Дуже  гарно  грає.
За  Васильком  вояків
Спішно  висилає.

Увійшов  хлопчина  в  зал,
Підійшов  до  трону,
Та  поклоном  не  схотів
Шанувать  корону.

Це  побачивши,  король
Всердивсь  на  малого:
-  Цілу  ніч  ти  добре  грав,
Але,  окрім  того,

Не  дава  ти  спать  мені.
Тож  тебе  за  кару
Ми  берем  навік  собі
В  слуги,  сопілкарю.

Будеш  ти  у  нас  робить,
Що  тобі  накажем.
В  горах  був  ти  пастухом,
В  нас  ти  будеш  пажем!

Нові твори