Прочитаний :  716
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ДО КОБЗИ ТА ДО МУЗИ
Моя ти втіхо, кобзо тихострунна!
Одна ти в мене із утіх зісталась,
Як жизнь важка, гірка, великотрудна,
До вічного спочивища добралась.
Заграй мені, мов той Еол воздушний,
Озвись, голубко, забуркукай стиха,
Ачей козак, нетяга прямодушний,
Позбудеться хоч на часину лиха.
Жене його із краю в край, тімаху,
Людське лукавство де єхидство кляте.
Завидує він степовому птаху,
Не маючи й могили, щоб іспасти.
Заграй же згорда голосом величним,
На сором злюкам, що тебе плямують,
Загримай на лихих докором вічним -
Нехай тебе віки грядущі чують.
А ти, моє надиханнє спасенне,
Моя ти Музо в образі любові!
Покинь бідаху на життя злиденне,
Іди собі на береги Дніпрові.
Там люде в темряві сидять глибокій,
Ти їх освітиш сяєвом небесним,
Я ж тут од мук спочину, одинокий,
Дознаю щастя прахом безсловесним.
|
|
