Прочитаний :  471
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСІМУ
З латинської мови переклав А.О. Содомора
Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть
Похвал найвищих, благ найжаданіших
І грізній підступами долі
Й смерті жахливій у вічі глянуть, —
Служи щоденно милій наставниці —
Святій Чесноті, тільки до неї слід
Невтомно йти — мужі великі
Вчать, — лиш її над усе цінити.
Чий корінь, кажуть, надто гіркий на смак,
Шорсткий — на дотик, ніжні гілки зате
Рясніють пишними, смачними,
Наче той мед золотий, плодами.
Діянь великих прагне Чеснота ця
Й трудів незмірних; чи ж не тому вона,
Єдина, вказує до щастя
Справжнього й святості шлях достойним.
Тому ледащо, нелюд, напасник той,
Блудник, зухвалець підлий, зіпсутий геть
І злом отруєний, душею
Темний — її б не пізнав ніколи.
Та ти без труду прикрого, вір мені,
Її пізнаєш і осягнеш її,
Якщо, ступаючи до неї,
Ти збереш непохитну волю.
Усе ж бо на світі робить легким вона.
Хай сум, хай радість, що сколихнуть її,
Здолало б, духом спокійну
Навіть в годину тяжкої скрути її?
Початок, може, здатися трудним тобі,
Одначе трудність — не у початку тім:
Це ти, що хиб ще не позбувся,
Хибну про нього уяву маєш.
Як той, хто ситий аж до переситу,
Кому нудотно, скільки б до страв своїх
Не сипав солі, звик лудити
Ніжним вином піднебіння в'яле.
Так само й з тими, в'їдлива хіть кому
Під самим серцем чорне гніздо звила:
Чесноту годі їм пізнати,
Як не зціляли б душі своєї.
Тебе ж прошу я, поки ще розум твій
Гнучкий та свіжий, поки душа твоя,
Мов промінь, чиста — тій хворобі
Опір чини, не ріднися з блудом.
А я стежку певну й пряму до тебе
Скерую нині, й не манівцем кружним,
А навпрост, ясною тропою,
Вір мені, ти до Чесноти вийдеш:
Валерій Максім — ось джерело твоє,
Тому й подам я зміст його книг тобі:
В них славить він мужів діяння
Й вислови їхні, на диво влучні.
В єдине ціле зводить майстерно він
Погане й добре, так і повчає нас
На різних прикладах, до чого
Йти, а чого — уникати маєм.
Коли волієш, отже, верхи дерев,
А не коріння, й хочеш плоди рясні,
Нектарні радісно зривати
Ген аж із тих щонайвищих гілок,
Йому довірся, тільки за ним прямуй,
Рівняйсь на нього, часто до рук бери
Його писання: їх бо пильно
Вивірив час, непідкупний цензор.
|
|
