Коли, здавивши темні коромоли
Бутних бояр, Данило гордочолий
На красну гору каменя поклав:
"Тут буде кріпость, - мовив, - щоб конклав
Не смів ляхів наводити з імлави".
Текли віки, і правої держави
Вгорі витав золототілий лев.
Навруг ворожий розростався рев
І "ожел бяли" їживсь безустанно, -
Наш дух не здавсь, бо вірив, що постане,
Зросте з Вітовського повстаньких днів
Фортеця чину - український Львів.
178
