Прочитаний :  176
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного клику..."
Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного
клику,
Німує полягла дружина на зморених сном косогорах,
А сонце над нею веслує, жолоблячи путь жовтолику,
І дзьоба заціплюють круки, напившись очей
яснозорих.
На білому воску облич невгамовні шугають мурашки,
Щербаті лисніють мечі, половецькою кров'ю облиті.
І, вроду свою зав'яливши, неначе удови, ромашки
Благають хоч бризки дощу, хоч краплини вологи
з блакиті.
Та сонце пече! Наче з лука, розприскує стріли
зухвалі,
Окропом густим поливає місюри і берла,
й клейдони...
І трупи щомить набухають, понуро повніють дедалі,
Неначе край мирного плеса вербові намоклі колоди.
|
|
