Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Руденко Микола

Прочитаний : 198


Творчість | Біографія | Критика

МІЖ ДВОМА ЕРАМИ

1.  

Христова  ера  проминула,  
Чому  ж  ти  не  прийшов,  Христос?  
Націлились  холодні  дула  
В  твоїх  пророцтв  забутий  стос.  

Хто  ж  розпочне  новітню  еру?  
Хто  вже  на  істину  набрів?..  
Учення  тоннами  паперу  
Нас  придушили,  мов  щурів.  

Тим  часом  людство  на  приміті  
Старе  запитання  трима:  
Щось  є  живого  в  білім  світі,  
Окрім  Землі?  Ачей  нема!..  

І  страшно  нам  отак  раптово  
Побачити  своє  життя:  
Тоді  ж  ми  булька  випадкова  —  
Ні  сенсу,  ані  майбуття.  

Нерона-палія  нащадок  
Людську  мораль  здає  в  архів:  
Якщо  життя  —  сліпий  випадок,  
Немає  перед  ним  гріхів.  

Хай  рветься  бомба,  куля  свище  
І  трупи  засипає  сніг,—  
Щоб  тільки  ти  піднявся  вище  
І  цілий  світ  поклав  до  ніг.  

У  цьому  сенс.  у  цьому  право  
І  шлях  до  вищої  мети.  
Хай  ріки  піняться  криваво  —  
Аби  лиш  влади  досягти…  

О,  я  там  був!  О,  я  те  бачив!  
Собі  дивуюсь,  що  живу.  
Хтось  хижий  коси  намантачив  —  
Людей  косив,  немов  траву.  

А  потім  реготав  шалено,  
Наливши  в  келихи  вина:  
—  Вмирають  бовдури  за  мене.  
Хто  ж  я  —  сам  бог  чи  сатана?..  

2.  

Серед  духовної  отрути,  
В  безвір’ї,  ніби  у  чумі,  
Вже  інколи  прозріння  чути:  
—  Усе  не  так!  Ми  не  самі.  

Є  в  пізнанні  не  тільки  жертви  —  
Є  голос  правди  віковий.  
Ми  цілий  світ  назвали  мертвим,  
Та  схаменіться:  він  живий!  

Земля,  мов  Діоген  у  бочці,  
Себе  загойдує  давно.  
А  світ  живий  у  кожній  точці  —  
Усюди  є  святе  зерно.  

Нема  ні  прірви,  ані  тину  
Між  нами  й  Космосом  —  поглянь:  
Згорнувся  промінь  у  клітину  —  
Тепер  він  дерево  чи  лань.  

Живим  є  квант.  Живим  є  Світло.  
Інакше  у  страшній  імлі  
Життя  б  ніколи  не  розквітло  
На  цій  безрадісній  землі.  

3.  

Хтось  чує,  і  тоді  у  груди  
Приходить  Всесвіту  жага.  
І  бачать  занімілі  люди,  
Як  карлик  горами  верга.  

Та  на  Землі  не  кожна  совість  
Приймає  бачення  нове  —  
Ще  люди  славлять  випадковість,  
Щоб  нею  пояснить  живе.  

Є  добра  страва  у  тарілці  —  
То  й  досить,  в  цьому  сенс  життя.  
А  інші  топлять  у  горілці  
Безглуздість  власного  буття…  

Отак  ми  й  живемо  тепера  
В  жорстокий  та  бездушний  вік.  
Стара  вже  закінчилась  ера,  
Новий  ще  не  почався  лік.  

І  Сонце  у  якусь  годину  
Поймає  вогняна  журба:  
Коли  ж  я  виліплю,  людино,  
Із  тебе  друга  —  не  раба?..  

4.  

Я  проростаю  сам  крізь  себе,  
Немов  травиця  крізь  асфальт,  
І  споглядаю  інше  небо  —  
Для  вас  незрозумілу  даль.  

Ви  ще  не  вийшли  з  поторочі,  
Яка  гнітить  і  чавить  вас.  
Пітьма  скувала  ваші  очі,  
Дух  непробуджений  погас.  

Сліпим  не  можна  пояснити  
Твоєї,  Всесвіте,  краси.  
Їм,  грішним,  навіть  не  наснити,  
Який  насправді  ти  єси.  

Скорбота  роз’їдає  груди,  
А  серце  вже  не  зберегти.  
Кричу  у  безвість:  люди,  люди!  
Адже  ж  ви  люди,  не  кроти.  

Вже  здалеку  свою  планету  
Вивчаєте,  немов  боги,  
А  серце  оплели  тенета  —  
Ні  віри  в  ньому,  ні  снаги.  

Ви  й  не  питаєте:  а  звідки  
Взялись  живого  корінці?  
Для  вас  і  зорі  —  тільки  свідки,  
А  не  борці  і  не  творці.  

О  ні,  на  проповідь  церковну  
Я  вас  не  поведу,  брати.  
Але  загляньте  в  чашу  повну  
По  той  бік  квазіпустоти.  

Не  пустота  —  жива  основа!..  
Себе  і  діток  не  дуріть.  
Хай  відмира  облудна  мова  —  
Повірте  гомону  століть.  

І  ви  прозрієте.  І  душі  
Потягнуться  у  світ  живий.  
Убогу  твердь  земної  суші  
Заселить  завтра  люд  новий.  

То  будуть  зрячі,  мудрі  люди,  
Відкриті  сонячним  вітрам.  
Ікон  і  храмів  там  не  буде,  
Бо  Всесвіт  —  наш  єдиний  храм!  



Нові твори