Прочитаний :  503
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"Ми живемо отут, на землі, край Чумацького битого шляху..."
Ми живемо отут, на землі, край Чумацького битого шляху,
на узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець,
де кропива глуха вироста із космічного праху,
де на пил обертається Місяця срібний вінець.
Край Чумацького Шляху живемо — у зорях пшениці,
живемо у вівсяних, ячмінних та житніх зірках.
Із блакиті небесної маємо рубані лиця.
Вени, наче пороги дніпровські, гудуть на руках.
Нам ріднею доводиться скіфська, з піщаника, баба,—
Скільки мали і маєм рідні у ковильних степах!
Цю рідню не убити нікому, й цей степ не загарбать,
і не стерти кургани, насипані в наших серцях.
Кожен з нас — мов курган край Чумацького битого Шляху,
де поховано списи, щити і двосічні мечі,
Де поховано коней, волів, де поховано птахів,
що поховані, прагнуть однак позбиратись в ключі.
Кров, як магма скипає у жилах. Темнішають лиця,
блискавками зміїться журба на солоних губах,—
бо комета з хвостом пролітає, немов кобилиця,
По євшаном пропахлих далеких небесних горбах.
Наші чола високі, немов степові небосхили,
і по цих небосхилах, що криють розгадку буття,
час-шуліка летить на твердих перетрудженних крилах,
час-шуліка летить, і немає йому вороття.
Наші груди — це гнізда для грецьких міфічних грифонів,
що уперто для вічності наші серця бережуть.
Простір має кордони.Та час був завжди безкордонний —
у майбутнє з минулого наша прослалася путь.
Наша мить — це краплина, в якій віддзеркалилась вічність.
Вічність — присуд природи, якому підвладні усі.
Край Чумацького Шляху жили і живем на узбіччі,
в галактичному поросі, на галактичній росі…
|
|
